– Наша бабуся – вже досить таки літня людина, її вже не зміниш, у неї свій дуже непростий характер, – розповідає тридцятитрьохрічна Тетяна. – Все має бути за правилами, і крапка. Ми з сестрою в гості приїжджаємо і відчуваємо себе і досі, як в далекому дитинстві, коли ми слухали кожне слово своєї бабусі – встаємо вранці о восьмій, лягаємо спати о десятій, обід відповідно розкладу. А ми ж уже на четвертому десятку. Особливо бабусі своїй ми стараємося нічого не розповідати, інформацію про себе видаємо по мінімуму. Поганого точно не розповідаємо, щоб не засмучувати її і щоб вона на нас не ображалася.
Бабусі, Катерині Петрівні, 77 років, і в родині її поважають і побоюються трохи, чесно кажучи.
– Мама все життя, здається, її слухалася! – розповідає Олеся. – На дачу до неї вони з батьком щоліта їздили допомагати, хоча терпіти цю дачу не могли. Але бабуся говорила – треба, значить, треба. З бабусею радилися з усіх питань – купити автомобіль, наприклад, зробити якийсь, навіть мінімальний, ремонт, або кудись їхати сім’єю у відпустку. Це при тому, що батьки жили самостійно багато років, вони були і фінансово незалежні, працювали в столиці, а бабуся жила за столицею. Бабуся вважала, що машина їм не потрібна – і у них довго її не було. Потім купили, так мама, пам’ятаю, замість радості все постійно хвилювалася – «ох, бабуся незадоволеною буде, навіщо купили!» А було батькам вже добре за тридцять.
У якийсь період ще в дитинстві Олесі мама звільнилася з роботи і сиділа вдома – займалася дітьми і своїм здоров’ям. Бабусі про те, що не працює, не говорила ніколи.
«Ти що! – махає рукою Олеся. – Це була б справжня суперечка, як же так, треба працювати!»
Олеся тоді вчилася в початковій школі, її сестра Ольга і зовсім була ще в садочку. Мобільних телефонів ще не було, і якщо раптом вдень в квартирі дзвонив домашній телефон, мама не брала його – вона ж повинна бути на роботі в цей час.
Телефон брала сама Олеся і впевнено доповідала бабусі про те, що ось, прийшла зі школи, пообідала, зараз буде робити уроки і чекатиме свою маму з роботи. Мама при цьому сиділа в двох кроках на дивані і слухала розмову.
– Зараз би якісь знайомі та родичі мамі б висказувати, за те, що дітей вчила говорити неправду! – усміхається Олеся. – А тоді ми з сестрою сприймали як належне. Знали з самого раннього віку, що можна сказати бабусі, що – ні в якому разі не говорити. І батьків своїх ніколи не видавали, адже все добре розуміли. При цьому виросли нормальними людьми, як бачиш.
Діти мало не з пелюшок знали, що бабусі сказати можна, а що не можна, інакше підведеш батьків.
Найдивовижніше, що і батько самої Олени покірно прийняв ці правила гри ще з самого першого дня. Теща сказала – треба, значить, треба. Йому в голову не приходило, наприклад, відмовитися в свій вихідний день їхати на таку нелюбу дачу, або допомогти подрузі Катерині Петрівні клеїти шпалери, або виконувати ще якусь трудову діяльність. І завжди мовчати та ні в чому не перечити він навчився теж.
Чим менше теща знає, навіть абсолютно простої інформації, тим краще для всіх.
Треба сказати, з віком характер Катерини Петрівни ще більше зіпсувався, і тепер їй не розповідають взагалі нічого. Розмовляють з нею виключно про погоду і серіалах, і вже ні в якому разі не про проблеми сім’ї. А їх останнім часом вистачає, великих і дрібних.
– Оля у нас розлучилася з чоловіком пару місяців назад! – розповідає сумно Олеся. – Бабусі ми про це говорити не хотіли ні за що, для неї розлучення в принципі це щось неприйнятне, а вже в нашій родині – і зовсім нонсенс. А найголовніше, причина розлучення Ольги – чоловік кредитів набрав і мав великі борги, які постійно зростали, Ольгу він зовсім не хотів слухати. Кредити їм поділили після розлучення навпіл. Ольга наша має багато боргів тепер. Вирішила квартиру продавати, з боргами розплачуватися, і потім брати кредит на якусь маленьку квартиру, щоб таки був власний дах над головою. Бабуся не знала про це, природно, до останнього часу.
Невеличкі однокімнатні квартири зробили сестрам років вісім назад ціною неймовірних зусиль їх батьки – щоб і у Олесі, і у Ольги був якийсь старт в житті, щоб їм легше було стати на ноги. Дівчатам на ту пору було двадцять п’ять і двадцять два роки, Олеся була вже заміжня, вони з чоловіком чекали дитину.
Дівчата переїхали кожна в свою квартиру. Відтоді минуло багато років. Олеся зі своїм чоловіком розширилися до двокімнатної, у Ольги ж не так все райдужно в житті склалося.
Згодом, років через три, після набуття свого житла вона теж вийшла заміж. Чоловік виявився зовсім непрацьовитим. Подружжя так і жили в купленій батьками крихітної однокімнатній квартирі, рік тому ще й дитину народили. А чоловік тим часом встиг набрати багато боргів.
Зараз Ольга розлучається, виходить на роботу, поки вони з донькою переїхали до батьків. З дитиною сидить мама, Ольга займається справами з продажем своєї квартири, оплатою боргів і так далі.
Від Катерини Петрівні цю ситуацію ретельно приховували. До минулого тижня, склалося зовсім не за планом сімейства, яке звикло постійно слухати стареньку бабусю.
Щороку в перші вихідні квітня по традиції сім’я їде на дачу до Катерини Петрівни, подивитися, як там і що. Бабуся відкриває сезон. Присутність на сімейному заході всіх – необхідність велика, інакше «бабуся не вибачить нікому».
І в цьому році їздили. Перед заходом була придумана ціла легенда про Ольгу, текст якої батьки веліли всім розучити і вимовляти, не збиваючись. Чоловіка Ольги немає на пікніку, мовляв, тому, що він поїхав на заробітки за кордон. Заробляє там на більшу квартиру для сім’ї Ольги, тому що жити їм утрьох в однокімнатній вже затісно, а в столиці зараз заробити дуже непросто. Про продаж квартири і про переїзд Ольги до батьків поки вирішили не говорити.
І все б нічого, але чоловікові Олесі раптом це набридло – він просто відмовився брати участь «у цій виставі». Про непрості сімейні відносини і про складний характер Катерини Петрівни він, звичайно, в курсі, адже 8 років вони вже в шлюбі.
Він ніколи цього не розумів і не заохочував, але до сьогоднішнього дня його активної участі в цьому й не було потрібно. У перший раз за весь час попросили підтримати сімейну легенду, ну або промовчати. Чесно кажучи, Ігор заздалегідь попередив усіх – мовчати не буду, це нерозумно вже, якщо запитають відверто саме мене, скажу все, що знаю.
Усі чомусь подумали, що так він зробити не посміє – а він взяв і розповів Катерині Петрівні все, що знав про цю ситуацію.
Усі родичі сиділи за столом, пили чай, вели неспішну бесіду, бабуся запитала Ігоря про чоловіка Ольги, а він взяв та й розповів всю правду, що він зовсім не на заробітках, і взагалі, ось така зараз ситуація склалася непроста у Ольги.
У родині зараз склалося суцільне непорозуміння відразу, бабуся розсердилася, з дачі поверталися всі в мовчанні, сестра і мати ображені на Олесю. Просили ж! Невже важко було промовчати? Ніхто тепер з ними не розмовляє, сестра телефон не бере, Олеся навіть не знає, що робити.
– Ти не розумієш, чи що? – ледь не плаче Олеся. – З бабусею тепер спільної мови ніхто знайти не може. Вона тепер всім нам виказувати ще довго буде, повчати. А особливо мамі і Ользі прийдеться вислухати чимало.
– Ну і що? – знизує плечима чоловік. – Повчить і заспокоїться. Давно пора вже дати їй зрозуміти, що вона не головна у вашій родині. А то, що Ользі вона трохи почне про розум говорити – так тільки на користь буде твоїй сестрі. Наступного разу думати буде головою, а не квартири батьківські роздавати.
– Я не зрозумію, тобі важко, чи що, було нас підтримати, це ж наша родина? – мовить Олеся. – Це взагалі не твоя бабуся!
Та Ігор вважає, що вчинив правильно. Ні краплі не сумнівається у своєму вчинку, якби повернути час назад – вчинив би так само. А що він не так зробив?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
