Ще в дитинстві ми з моєю рідною сестрою Яриною були ще зовсім маленькі, то дуже часто гралися, уявляли себе красунями-нареченими: натягнемо на голову тюль і уявляємо собі, що до нас приїхали уявні наречені, роблять нам пропозицію вийти заміж за них, і ми погоджуємося і граємо пишне весілля з великою кількістю гостей. Це була наша улюблена гра, ми ще тоді стали мріяти про те, щоб на своє весілля одягнути шикарну білу сукню.
Зрозуміло, що мій наречений повинен був бути кращий і найголовніший – я ж все-таки старша сестра, я сподівалася лише на це. Іноді сестра на мене за це ображалася, а я чомусь просто сміялася з неї.
Пройшло багато років. Сестричка Ярина ще вчилася в коледжі, коли я по-справжньому вийшла заміж, весілля було дуже шикарним: ресторан, лімузин, дуже шикарна та дорога сукня. Ну, не сказати, щоб наречений був принц, але вже точно не з жебраків: є бізнес у нього свій непоганий, а ще квартира і машина хороша, причому все особисто його, зароблене лише ним одним ще до його 30-ти років, а мені було 22, всього 8 років різниці.
Бізнес у чоловіка пов’язаний з авторемонтом, у нього було своє СТО, звичайно, що це не найкраща справа, адже там багато роботи, я нічого в цьому не розумію, але все ж він – король. Чоловік любить свою роботу, тому старається дуже і гроші гарні отримує, відповідно. Я Ярославу не раз намагалася познайомити з другом свого чоловіка, його підлеглим, але вона якось дивно реагувала на це: “А, ну так, як в дитинстві – тобі король, а мені його підлеглий його!”. Але, чесно кажучи, сестрі просто він не сподобався, сказала, що з ним нудно і нецікаво їй зовсім.
Мене чоловік дуже шанує, добре ставиться до мене: часто купує мої улюблені червоні троянди, дарує подарунки, дорогі золоті прикраси, але більшу частину часу він проводить на роботі. Я народила дочку, засіла вдома, та й працювати мені не потрібно, достаток в сім’ї хороший. Але мене не відпускає нудьга.
Дві мої близькі подруги вийшли заміж і роз’їхалися, а з сестрою з часом ми стали мало спілкуватися: один раз посперечалися, тепер помирилися, але особливої щирості у нас тепер немає. Ярина сказала, що я змінилася, загордилися в своєму багатстві, стала зарозуміла, через це і не спілкувалися, я думала, що вона мені просто заздрить.
А помирало нас весілля моєї рідної сестри. Мама скаржилася, що наречений у неї безперспективний – повар в ресторані, сам з дитбудинку – сирота, ну добре, що хоч держава йому квартиру виділила.
Ось, коли сестра запросила нас на своє весілля, ми і почали знову спілкуватися з нею, як колись в дитинстві. Підготовка до весілля була дивна, без біганини, без будь-якої метушні. Молодята розписалися і привезли нас на галявину біля озера. Наречена була в простій біленькій сукні, без особливої розкоші, на голові вінок з живих квітів, в руці замість розкішного букета – ромашки, це їй наречений подарував. Я думала – він просто шкодує грошей для Ярини, але вона була дуже рада такому букету, а на мої троянди вона ніяк не зреагувала.
Наречений моєї сестри дуже красивий і молодий, дуже рухливий і дотепний. Як виявилося, всі страви на стіл готував саме він і його колеги з кафе-ресторану. Так, все смачно, але якось вибір місця мене здивував, простота без якогось яскравого шику, замість живої музики – невеличка колонка. Але народ веселився. Була дуже душевна атмосфера, я давно так не святкувала, все просто і зі смаком.
Другий день відзначали у нареченого вдома. Маленька однокімнатна квартира, стіл, старенький потертий диван, зроблена нашвидкуруч лава для гостей. Якось все дуже бідно, зовсім не по-королівськи. Я думала – ну все, це початок кінця, в такій бідності сестра довго жити не буде.
Але вони живуть уже півтора року в такому щасті, я просто здивована дуже. Вони майже нічого нового не купили за весь цей час: диван все той же, в кімнаті порожньо, шафка маленька, комод і стіл з комп’ютером. Ну ось тільки що кухню по оголошенню купили, але й та вже була в користуванні. Зате щасливі такі обоє: якісь зустрічі у них з друзями, компанії веселі, відпочивають разом. Дітей поки немає, тільки планують.
Якщо чесно, тепер я їм почала заздрити сама, Ярина дуже добре живе. Хоч я спочатку сміялася над тим, що з таким чоловіком сестра довго жити не буде, адже статків у нього немає зовсім, а вона про них мріяла багато років, але у них якось життя таке цікаве, а я не знаю, куди себе подіти протягом дня. Ну донькою займаюся, господарством, і що? Прошу чоловіка якось приділяти нам більше уваги, але він тільки відкуповується трояндами – мовляв, це теж увага, гроші у нього є, а часу завжди обмаль для нас. Навіть у відпустку я одна літала два рази з донькою на море, а він працював, навіть з роботи відпрошуватися не хотів.
Троянди стали мені вже набридати, а сестрі чоловік польові квіти збирає і вона їм щиро рада, щоразу різні, такі милі і простенькі. Я не зовсім розумію, чому тут радіти, рахуючи копійки, але відчуваю, що сестра живе в сто раз щасливіше мене. Як так може бути? Не розумію зовсім. Я радію за свою сестру, але іноді заздрю, адже так хочеться жити, як вона.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
