З своєю родиною я не спілкувалася багато років. Мама і сестра просто викреслили мене із свого життя.
А тепер сестра сподівається, що я пригляну за нашою мамою, бо я така ж донька як і вона.
Та я так не вважаю, якби я була така ж донька, то мама спадщину порівну поділила б, а не віддала все моїй молодшій сестрі.
Я вийшла заміж рано, у 18 років. Мій чоловік був старшим за мене на 8 років.
Він чомусь не сподобався моїй мамі, і вона була проти нашого весілля, хоча на це не було якихось видимих причин.
Вона просто вважала, що Руслан мені не пара, тому не благословила наш шлюб. А коли я вийшла заміж і переїхала до свого чоловіка, мама просто перестала зі мною спілкуватися.
А от вибір моєї молодшої сестри мама схвалила, зять їй дуже сподобався.
Та раділа вона не довго, бо сестра з своїм чоловіком розлучилася, і з дитиною повернулася до мами.
Тоді мама стала жаліти її, мовляв, яка у неї нещаслива доля, і переписала на сестру весь будинок (оформила дарчу).
Про мене мама навіть не згадала, коли це робила, наче я не її дитина зовсім.
Звичайно, мені було неприємно, і перед родичами чоловіка незручно, що мене ось так мої рідні просто викреслили.
Але у мене був дуже добрий чоловік, мені з ним дуже пощастило, і він мене заспокоював, казав, що не варто через це перейматися.
Свекруха у мене теж була чудова, вона мене всього навчила, адже коли я до них прийшла у 18 років, то зовсім нічого не вміла. Ставилася до мене мама чоловіка як до доньки рідної.
Свекруха мені двох дітей виняньчила, навіть не знаю, як би я впоралася без її допомоги, адже чоловік постійно був на заробітках, ми хотіли свій будинок мати.
Минув час. Сестра моя вже півтора року в Канаді живе і повертатися поки-що не збирається.
Мамі 68 років, нещодавно вона сильно занедужала, в лікарню потрапила. Тоді вона про мене і згадала.
Я поїхала до неї, ми помирилися, і я оплатила їй все лікування.
Тепер маму треба забирати додому. Сама вона бути не може, їй догляд потрібен.
До неї я переїхати не можу, бо у мене сім’я.
І до себе забрати теж не можу, бо у нас уже живе свекруха, вона теж нездужає, і чоловік забрав маму до себе.
Я кажу сестрі, нехай вона повертається і доглядає маму, а вона мені відповідає:
– Ти така сама донька, як і я! Могла б маму хоча б в старості доглянути, якщо все життя ти не цікавилася нею.
Це я не цікавилася? Я багато разів робила спроби налагодити стосунки з мамою, але вона не хотіла.
Що робити, я не знаю. Я маму свою поважаю, але не вважаю, що в цій ситуації, яка склалася, я їй щось винна.
Проте і залишити її напризволяще теж не можу. То ж як бути?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
