Я в Італії була дуже недовго, всього 5 років. Поїхала я для того, щоб доньці з покупкою житла допомогти.
Моя сестра на заробітки гайнула однією з перших в селі, вона там вже 22 роки. Оля мене завжди до себе кликала, а я щось не від того, занадто домашня, чи що.
Та й чоловік мене не відпускав, він дотримується того правила, що сім’я разом має жити.
То ми собі так і жили, мали в селі хату, обоє працювали, господарку тримали, і вважали, що нам цього вистачить.
Але потім підросла наша єдина донька, і сестра стала мене картати, що я навіть не маю своїй дитині що дати.
У Ольги троє дітей, і вона усім квартири купила. Пишається сестра цим дуже, вважає, що всі мають так робити.
Приїхала вона якось додому, і наполягла, щоб я цього разу з нею їхала, мовляв, робота біля неї для мене є, одна українка звільнилася, і вони вирішили притримати місце для мене.
От я і поїхала заради доньки. Але відразу всіх попередила, що як тільки на квартиру зароблю, так відразу додому приїду.
Прижитися в Італії мені було дуже важко, я щовечора плакала, додому хотіла, особливо після того, як з чоловіком по телефону поговорю.
Ольга все картала мене, що я як дитина мала, а я нічого з собою зробити не могла – не милі мені були навіть ті гроші.
Попри все я 5 років протрималася, приїхала додому і квартиру доньці купила. Більше нікуди їхати не хочу.
Донька заміж вийшла, живе разом з зятем в квартирі, а ми з чоловіком господарюємо собі на своєму подвір’ячку.
Нічого милішого для мене в світі нема, ніж рідна хатина, мені тут і без грошей дуже добре.
Ольга приїхала додому, зібралися ми разом з іншими родичами, і вона мене перед усіма осоромила – сказала, що я лінива, і тому так швидко додому повернулася, а могла б ще купу грошей заробити.
Я їй нічого не сказала, хоча її слова мене дуже зачепили.
Так, вона заробила на три квартири і будинок. І що з того? В її хату чоловік інших жінок водить роками, а вона робить вигляд, що у них все добре.
Тут кожен своє вибирає. Я вибрала сім’ю, чоловіка і рідний дім.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.