Так вийшло, на жаль, що життя моєї старшої сестри зовсім не склалося.
У 21 рік Мирослава стала зустрічатися з одним чоловіком, він часто приїжджав до нас у відрядження. Вона бігала до нього на побачення, вони часто ходили в кафе, зустрічалися в готелі. Іноді вони приходили до нас, коли мами не було вдома.
Мені цей чоловік зовсім не подобався. А сестра щиро кохала його, це було помітно. Загалом, 4 роки він приїжджав в наше місто по роботі дуже часто поки вона не дізналася, що чекає дитину. Він наобіцяв їй всього, що тільки можна, але тут же зник, тільки гроші залишив – якісь жалюгідні копійки.
Згодом лише ми дізналися, що він був одружений.
Сестра дуже хвилювалася і плакала, намагалася його знайти, але все марно. Народила Мирослава сина, але якось не дуже хотіла возитися з дитиною, видно було, що душа у неї не лежала до цього дитяти. Кине сестра свого малюка на нас з мамою, а сама піде до подружок в гості і сидять там до ранку, лише так сестра справлялася зі своїм смутком.
У неї тоді просто це період був такий – проблемний, два роки вона не могла справитися. А коли трохи прийшла до розумних думок, то зрозуміла – мама вона ніяка, особливих почуттів до дитини немає. Залишилася тільки якась образа до того чоловіка, за те, що зіпсував їй долю.
Уже під 30 років Мирославі тоді було, заміж ніхто не кличе, прикро було, звичайно, і нам з мамою за неї.
Племінник так і залишився виховуватися у нашої мами, а сестра щосили шукала своє щастя.
Заміж її ніхто не кликав, а для неї це був суцільний смуток і розчарування в своєму кращому майбутньому.
Мирослава перестала спілкуватися з подругами і мені навіть заздрила, рідній сестрі – у мене чоловік є хороший, двоє дітей і все у нас чудово: взаєморозуміння в сім’ї, а вдомі добро та достаток.
Коли сестрі виповнилося 48 років, вона познайомилася з чоловіком. Він був на рік молодший за Мирославу, вони трохи пожили разом і – о, диво – він покликав її заміж!
Вирішили це подія приурочити до її ювілею – п’ятдесятиріччю Мирослави, як раз була неділя. Чесно кажучи – ми всі прийшли в великий подив від цього нареченого: розлучений, двоє дорослих дітей 24 і 19 років (син і дочка), «гордість» батька, які сидять на його шиї вже в такі роки, коли інші діти самі влаштовують своє життя і забезпечують себе самі, а його діти не навчаються і не працюють.
Їхня мати живе десь десь далеко, окремо від своїх дітей, вважає, що виростила дітей – можна і на батька їх лише спихнути. У них свій будинок в передмісті, нічого особливого, не якісь великі хороми, на сільський схожий. Там суцільне запустіння – мабуть, моя сестра їм всім потрібна була, як домробітниця.
У цього чоловіка моєї сестри була головна вимога – щоб дружина не ходила на роботу, а сиділа вдома, була господинею в його домі. Ну ще б вона працювала: з ранку господарство (гуси, кури, індики, свині), потім городи, прибирання всього будинку після всіх, приготування на всю сім’ю різноманітної їжі.
Відповідно, матеріально сестра залежить від чоловіка теж, адже грошей Мирослава сама не заробляла. Чоловік отримував не дуже багато, але пишатися своєю «забезпеченістю».
Сестра обслуговує його дорослих дітей як маленьких, навіть в їх кімнатах прибирає лише вона, пере та прасує їх одяг. Дочка – постійно незадоволена, син – нічого робити не хоче, а їх мачуха всім мовчить. Ось воно – заміжнє щастя! Найприкріше, що сестра майже не цікавиться життям свого рідного сина, все цим «дітям» дістається.
Я цікавилася у Мирослави – чи щаслива вона тепер, коли вийшла заміж і живе окремо від нас? Сестра мені сумно відповідає, що щаслива вона і її доля складається добре. Ну так, волосся під хусткою, якийсь старенький халатик на ній, як бабуся. Свята у них в будинку – це друзі її чоловіка, які святкують з вечора до ранку, а вона одна цілодобово стоїть біля плити.
Так чи потрібен цей статус для моєї сестри Мирослави – бути заміжньою? Адже я ж бачу, що від обручального кільця на пальці радості у сестри не додалося, тільки важка праця якийсь у неї, та й годі.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
