Я завжди довіряла рідним людям, але тепер бачу, що даремно.
Бо нещодавно мені зателефонувала моя донька в Італію, вся така стривожена, і повідомила, що вона бачила документи – бабуся оформила будинок на тітку.
Моя сестра Леся таки переконала маму – переписати все майно на неї.
Мовляв, мамо, вам догляд потрібний, а Люба чужих там доглядає, коли її рідна мама бiдує.
Я і справді уже 10 років працюю в Італії. Коли їхала, мама ще здоровою була, сама собі раду давала, ще й з дітьми залишилася.
Дітей у мене двійко: Христинці вже тоді 15 було, Назару – 13.
Леся – моя старша сестра. Вона давно пішла з дому в невістки в сусіднє село.
І завжди вона маму картала, що та їй не дала нічого, а все мені залишається.
Тільки от що там залишається? Стара дідівська хата.
Тому я і вирішила, коли діти трохи підросли, поїхати на заробітки. Всі жінки їхали в Італію, то й я теж туди подалася.
За 10 років заробила на однокімнатну квартиру для дочки, яку заміж 2 роки тому видала.
А решту грошей мамі висилала, хату і подвір’я облаштувала до ладу.
Думала, що після повернення буду там віку доживати з мамою, скільки їм Бог відміряв.
А тут, в Італії, ще б трошки заробити, щоб синові допомогти.
Він у мене народився трохи хворобливим, йому буде непросто самому собі заробити на житло.
Донька моя каже, що тітка зробила все настільки швидко, що й сама бабуся не зрозуміла, що сталося.
Але факт є фактом: документи на будинок вже в тітки, тепер вона власниця.
Її чоловіка, Івана, нещодавно не стало, а з свекрухою тітка на чужому обійсті так і не зжилася.
Це була ідеальна нагода для неї повернутися додому, і вона скористалася шансом.
Сестра знала, що будинок досі належить мамі. Тому стала наговорювати на мене різні небилиці, а мама їй і повірила.
Розумію, що рідні люди мене зрадили. Додому повертатися тепер для мене не варіант.
Мені 55 років, треба ще на якийсь час залишатися в Італії, щоб заробити собі на квартиру.
А Леся – Бог їй суддя. Знаєте, я навіть образи на неї не маю, лише одне розчарування.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.