Я завжди ставилася і до своїх родичів, і до родичів чоловіка з великою повагою, така я людина.
А ось родичі мого чоловіка останнім часом часом вирішили, що я їм щось зобов’язана.
Сестра чоловіка нам заявила, що ми маємо переїжджати в село, щоб глядіти їхню матір, бо більше нікому це робити.
Я була ошелешена такою заявочкою! Чому я маю свекруху доглядати, коли у неї рідна донька є?
Та брат і сестра мого чоловіка вважають, що доглядати матір – то наш обов’язок!
Причин, щоб так вважати, у них кілька:
мій чоловік – молодша дитина;
у нас самих дітей немає, і на думку чоловікових родичів, ми не маємо чим зайнятися.
А те, що я працюю, і чоловік теж, це нікого не цікавить.
У зовиці троє дітей, вона вся в справах, а брат живе в іншій області, і приїхати зараз не може.
Мені 42 роки, ми з чоловіком разом вже 20 років, та, на жаль, у нас немає діток. Що ми тільки не робили, куди не зверталися, все намарно.
То ж ми вирішили, що якщо вже так склалося, то будемо для себе жити.
Я працюю лікарем в місцевій поліклініці. Зарплата у мене невелика, але робота мені подобається, і лишати її я не збираюся.
Де я в селі у свекрухи роботу по спеціальності знайду?
Та й чоловік теж має невелику фірму, щось заробляє, він також не може залишити все це просто так, напризволяще.
Я запропонувала, щоб всі троє дітей свекрухи скинулися, і знайшли мамі доглядальницю.
Проте, сестра чоловіка цю ідею не підтримала. Вона просто переконана, що саме я маю їхати в село і доглядати маму.
Зовиця і не сподівалася, що я відмовлюсь, адже до цього часу я завжди робила так, як вони хотіли.
І племінників своїх я дуже люблю, ніколи їм ні в чому не відмовляла. Подарунки дорогі завжди купувала.
От родичі чоловіка і вирішили, що я безвідмовна.
Коли я з усім погоджувалася, то була добра для них. А як один раз відмовила, то відразу поганою стала.
Та я все одно вважаю, що доглядати свекруху – то не мій клопіт. У мене своє життя. А вони нехай самі розбираються.
Чи я не права?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
