Ми з чоловіком жили, як всі. Одружилися молодими, в двадцять років. Народили в шлюбі трьох дітей, вони вже виросли – старші завели свої сім’ї, а молодший син ще вчиться в університеті. Два тижні тому я дізналася, що мій чоловік мені зраджує і тепер взагалі не знаю, що мені робити.
Сімейне життя з Михайлом було, як у всіх – і добре, і погане, все переплелося. Я завжди намагалася бути терплячою, якби не ця моя риса, ми б уже давно розлучилися. Чоловік працює в місцевій лікарні, часто залишається на нічні зміни, додому приходить втомлений. Тому я завжди намагалася підтримувати його і ні в чому не докоряти, хоча і було за що.
Моя мама не раз мені говорила, що не можна бути аж такою терплячою, що інколи треба ставити чоловіка на місце, але в силу свого характеру я не могла це зробити. Своїм завданням я бачила доглядати за дітьми, домом і чоловіком, в принципі, як і багато жінок, про себе я думала в останню чергу.
Я працюю в офісі, весь день сиджу в кабінеті, тому, чесно кажучи, визнаю, що трохи запустила себе, я перестала стежити за тим, як я виглядаю. Чоловік ніколи не робив мені зауважень, тому я думала, що у нас все нормально.
Наближався ювілей Михайла. Чоловікові в кінці серпня виповнилося 50 років. Ми планували грандіозне святкування – покликати батьків, дітей з родинами, сватів, друзів і родичів. Моя мама приїхала наперед, бо живе в іншому населеному пункті. Ввечері ми сіли з нею говорити, і хоч їй уже 72, жінка вона ще хоч куди. Мама почала наполягати на тому, щоб я привела себе до порядку. «Дано, жінка в будь-якому віці має бути доглянутою» – не переставала повчати мене мама.
Зранку чоловік, як завжди, пішов у ванну, а телефон забув на столі. Саме в цей час до нього прийшло повідомлення, яке я встигла прочитати. В повідомленні йшлося про мене. Якась жінка, в якої, очевидно, стосунки з моїм чоловіком, дякувала йому за подарунок, який отримала, і питала, коли він нарешті кине цю «сіру мишу», тобто мене.
Я поставила телефон на місце і пішла на кухню, щоб не видати себе перед чоловіком. Це була п’ятниця, а в суботу ми мали святкувати його день народження.
Важко описати, що я відчувала в той момент. Мені було дуже прикро, адже я все життя була з ним, не зраджувала, підтримувала, доглядала, коли він хворів, була опорою і підтримкою в усьому. І отримала таку віддяку.
Потім прокинулася моя мама і я все їй розповіла, просто не стрималася. Вона мене вислухала, і замість того, щоб давати якісь поради, сказала, що нічого страшного не сталося, адже чоловік і досі зі мною. А таке в житті трапляється. Вона сказала, що святкування ми не відміняємо і що тепер я просто зобов’язана зайнятися своїм зовнішнім виглядом.
Вона подзвонила моїй старшій доньці і попросила супроводжувати мене по магазинах, допомогти у виборі сукні. В той день я пішла в перукарню, змінила колір волосся, зробила зачіску і манікюр, напевно, вперше за багато років. Не знаю, як воно подіяло, але я почала відчувати себе впевненішою.
В суботу зібралося багато гостей. Коли я прийшла, мене не всі відразу впізнали. Чоловік весь вечір не зводив з мене очей, все не переставав дякувати то за дітей, то за підтримку, то за те, що я в нього є. Одним словом, свято вдалося і я жодним чином не видала себе, що все знаю.
Серйозна розмова з чоловіком відбулася в неділю. Я розповіла, що мені відомо про його роман. Чоловік у всьому зізнався. Пробував звинуватити мене у тому, що це я у всьому винна, адже йому завжди хотілося бачити поруч з собою красиву, доглянуту жінку. Тепер він кається і готовий кинути ту жінку і продовжувати жити зі мною.
Я сказала, що мені треба подумати. Мама просить мене не розлучатися, щоб в старості не залишитися самотньою. А я не знаю, що робити, мене зрадили, а таке пробачити важко…
Фото ілюстративне – bormentaldoctor.
