fbpx
Життєві історії
Сергій припаркувався біля знайомого обшарпаного будинку, піднявся на другий поверх. Там чомусь були лише одні двері, які відкрила літня жінка

Аліну Сергій зустрів на дні народження друга. На дачі зібралася весела весела компанія, причому гості між собою були незнайомі. Іменинника це не бентежило, як і інших. Сергій одразу помітив, що пила Аліна, як і він сам, лише воду та сік. Але це не заважало їй веселитися разом із усіма.

Щоправда, танцювати вона чомусь не пішла. Залишилась сидіти за столом, спостерігаючи за іншими парами. Хлопець підійшов до нової знайомої, щоб її запросити.

– Я б з радістю, – зітхнула Аліна. – Але…

Вона підвелася, і Сергій побачив, що Аліна чекає дитину.

– Вибач, незручно вийшло, – зніяковів він. – Сподіваюся, чоловік не висуне претензій?

– Не пред’явить: чоловіка у мене немає, – повідомила Аліна.

Увечері Сергій запропонував підвезти Аліну до міста. Вона не стала відмовлятися. До себе не запросила, але телефон залишила. Він подзвонив уже наступного дня. Запитав, чи не потрібна допомога. Аліна погодилася. Так вони почали зустрічатись.

Сергій відчував, що закохався в цю дівчину і що йому абсолютно байдуже, що вона чекає дитину від іншого чоловіка. Але його приятель, той самий іменинник Руслан, сказав під час зустрічі:

– Даремно ти з нею зв’язався! Навіщо тобі чужа дитина!

Сергій сказав, щоб друг закрив рота, бо він негідник.

– Ти мені потім дякую скажеш, що попереджав, – зазначив Руслан. – Сходив би краще в гості, подивився б, як вона живе. З такими не одружуються.

Сергій припаркувався біля знайомого обшарпаного будинку, піднявся на другий поверх. Там чомусь були лише одні двері – і безліч дзвінків.

Комунальна квартира. Він навмання тицьнув у якусь кнопку. Почулися човгаючі кроки, і скрипучий голос промовив:

– Хто там?

– Доброго дня, я до Аліни.

– Немає її. З соцзахисту, чи що? – запитала невидима співрозмовниця, але двері все ж відчинила.

Брудний коридор, обірвані шпалери, у кутку валяється зламаний стілець.

– Ти що, батько Аліниної дитини? – поцікавилася літня жінка в м’ятому халаті, яка зустріла Сергія на порозі.

– Так, я, – несподівано для себе відповів Сергій. – Де вона?

– Пішла зранку раніше, – відповіла пенсіонерка. – Вона дитбудинку, кімната тут їй від матері залишилася.

Будинок має розселити, тільки ніхто не знає, коли це станеться. Я, мабуть, не доживу вже.

Сергій не слухав. Він вискочив у під’їзд, набрав знайомий номер.

– Ти де?

– У парку гуляю, малюкові корисно, – відповіла Аліна.

Дорогою до міського парку Сергій заскочив до ювелірного магазину. Розмір обручки він не знав, але привітна продавщиця пообіцяла все виправити, якщо не підійде.

Але обручка підійшла. І пропозицію Аліна прийняла. Запитала тільки:

– Добре подумав? Впевнений, що тобі потрібні я та син Руслана?

– Руслана в нашому житті більше не буде, – сказав Сергій, а подумав, що насправді дуже вдячний колишньому другу за подарунок долі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page