fbpx
Життєві історії
Сергій на заробітках в Польщі знайшов дівчину, з якою одружився. Правда, не робив весілля. Лише розписався з нею. В них народилося двоє дітей. Вже став забувати Оксану, яка втекла з їхнього весілля, а тут через 5 років вона повернулася в село

Сергій вже 5 років жив своїм життям, старанно намагаючись забути все, що з ним відбулося. Не кожен чоловік таке витримає, але він зміг. А тут раптом повернулося минуле.

Сергій підійшов до автобусної зупинки якраз в той час, коли під’їхав автобус і з нього поспіхом почали виходити пасажири. За матеріалами.

– Сергію, ти? – почув він голос поряд і з цікавістю глянув поперед себе. Перед ним стояла Оксана. За руку вона тримала п’ятирічну доньку Люсю, яка допитливо поглядала то на Сергія, то на маму.

– Мамо, це мій тато? – спитала вона.

– Так, доню. Це твій тато, – відповіла Оксана. – Яка ж я винна перед ним… Прости, Сергію, – звернулася вона до Сергія, але той не став її вислуховувати. Він піднявся по східці автобуса в салон і, сівши біля вікна, ще раз глянув на сухорляву дівчинку з голубими очима, яка мала би бути його донькою.

У наступну мить автобус рушив і перед Сергієм, як марево п’ятирічної давнини, пропливли надокучливі спогади, що не давали йому спокою дотепер…

…Була неділя. Захмелілі гості завзято спорожнювали тарілки, що вгиналися від всяких наїдків. На виручку нареченим прийшли музиканти. Вони заграли вальс для молодих, і Сергій полегшено зітхнув. Він вийшов з Оксаною посеред зали і вони закружляли обоє у мрійливому танці, що наповнював серце Сергія радістю.

Оксана була легенька, як пір’їна. Танцюючи з нею, у Сергія було таке відчуття, ніби їх несли по залу невидимі крила. Він поглядав на Оксану закоханими очима і в глибині душі хотів, щоб ця мить блаженства, що наповнювала все його єство, не закінчувалася ніколи. Для нього Оксана була найдорожчим скарбом і поряд з нею він відчував себе найщасливішою людиною на землі.

Вечірньої пори, коли вони сиділи за столом, несподівано задзеленчав мобільний телефон Оксани і вона, приклавши його до вуха, розгублено глянула на Сергія і знічено мовила:

– Сергію, мені треба на хвилинку вийти…

– Щось сталося, Оксано? – забідкався Сергій. – Я вийду з тобою.

– Ні, не треба тобі виходити, – заперечила Оксана. – Ти краще сиди за столом і забавляй гостей. А я зараз повернуся…

Та Оксана більше не повернулася. Сусідський хлопець, що через дві години після того, як Оксана вийшла, повертався зі залізничної станції додому, ошелешив Сергія:

– Сергію, я бачив, як Оксана сідала в поїзд.

– Не може бути! – у розпачі вигукнув Сергій.

– Вона поїхала кудись з твоїм другом Михайлом…

Зачувши таку неприємну новину, гості стали підводитися з-за столів, а музиканти перестали грати.

– Люди добрі! – вигукнув в розпачі Сергій. – То не ваша вина, що Оксана, як остання вуличниця повіялась кудись з моїм колишнім другом. Пийте, їжте, хай не пропадає добро. А ви, музиканти, грайте до самого рання, хай все село бачить, як Сергій витанцьовує на своєму весіллі…

Сергій не спинявся ні на хвилину і щораз вигукував до музикантів:

– Швидше грайте, хлопці, швидше. Я танцюю в останній раз. Бо від нині для мене вже нема більше ні весіль, ні ніякої забави…

З того дня Сергій приклався до оковитої. Так тривало довгий час, з відчаю. Поки не втрутилася мама.

– Ти що, сину, – спитала вона, – надумав себе погубити? І то через кого? Через ту безсоромницю? Та ти ще подякуй Богові, що так сталося. Бо подумай сам: вона би тобі ще гірше життя зіпсувала, коли б ти жив з нею. Тож досить журитися. Я чула, що наші сільські хлопці їдуть на другий тиждень в Польщу на заробітки, то давай і ти з ними. А там все забудеться…

…Як один день збігло довгих п’ять років, які змінили життя Сергія. На заробітках в Польщі він знайшов дівчину, з якою одружився. Правда, не робив весілля. Лише розписався з нею. В них народилося двоє дітей: хлопчик і дівчинка, які, як пташенята, горнулися до батьків і приносили втіху.

Все було у Сергія тепер, як в людей: і сім’я, і новозбудований дім. Але деколи спогади повертали його в той день, коли Оксана, яку він безтямно кохав, під час весілля осоромила його на все село: втекла з другом десь аж на Запоріжжя і не показувалася до рідного дому п’ять років…

Все міг простити Сергій, а такої підступної зради – ні! І тепер, коли він побачив Оксану на автобусній зупинці, то колишній біль і сором нагадали про себе, ніби це сталося недавно, тому Сергій не став вислуховувати Оксану, її прохання простити їй. Він їхав в автобусі, а перед його очима весь час стояла постать маленької дівчинки з голубими очима, яка приязно дивилася на нього і, посміхаючись до Сергія, питала в матері:

– Мамо, це мій тато?

Сергія мучило, що він не відізвався до доньки, не обняв, не поцілував її. Він їхав і думав, що колись відшукає доньку і, як би не впиралася Оксана, приведе в свій дім, щоб донька відчула родинне тепло і батьківську ласку…

Ігор Топоровський.

Фото ілюстративне – moizakazy.

facebook