Село гyло від новини – Ірина заміж виходить, а вона ж щойно на пенсію вийшла. -Нарешті з хати пiде, – тішився Анатолій, чоловік сестри Галини. В чyжому домі Ірині лікті хотілося кyсати.
Пізнє заміжжя. Джерело
Ірина, почувши стукіт, виглянула у вікно. Біля хвіртки стояв чоловік. Вона бачила його не раз в селищі, але знайома з ним не була. Вийшла.
– Я до вас в особистій справі, – сказав, затинаючись чоловік, – Може в будинок запросіть?
Читайте також: На випускному до немолодої мами зі сльoзами на очах прибігла дочка. І oсь що вона сказала
Прийом гостей не входив в Іринині плани, але робити нічого. Запросила увійти, і так як там був сервірований стіл, запропонувала і йому випити чаю. Він не став відмовлятися, хоча і сказав:
– Та я чай і не п’ю, але наливайте, раз така справа, то вuп’ю.
Чоловік представився Степаном Андрійовичем, виглядав якось не доглянуто і неохайно і зовні на красеня зовсім не був схожий. Він розповів, що два роки тому став вдiвцем і з тих пір шукає собі пару.
– А мені сусідка порадила до вас сходити, сказала, що ви мені підійдете, що і господиня хороша, і людина ви добра. Так я ось і вирішив зайти.
Іра зупинила його, попросила не продовжувати, так як заміж виходити не збирається.
– Ну тоді я пішов, – Степан Андрійович взяв свою кепку і попрямував до виходу.
А через тиждень він прийшов знову. Вирішив, що Іра все добре обдумала і прийме його пропозицію.
– А мені ваш чай сподобався. Ніколи не пив, а у вас він смачний, – почав Степан Андрійович з порога, – дай, думаю, ще сходжу.
Довелося готувати чай, а далі все було за минулим сценарієм. Знову почувши «ні», Степан Андрійович, що не допивши чай, вийшов з дому. А Іра стояла біля вікна і дивилася на постать чоловіка. І таким нещасним він їй здався, що виникло бажання зупинити, пошкодувати, допомогти чимось йому.
Зупиняти вона не стала, але вирішила, якщо прийде знову до неї, то скаже йому «так» Та й порада сестри Галини зробила свою справу. Коли Іра розповіла про пропозицію, Галина сказала, що варто було б прийняти його, а чоловік Галини, Анатолій, навіть лекцію їй прочитав про користь сімейного життя.
Але з Анатолієм все ясно, він радий був би, якби Ірина куди поділася, занадто велике у нього бажання бути єдиним господарем подвір’я і у них не було взаєморозуміння, Іра його не любила, і він відповідав тим же.
До смерті матері, Марії Станіславівни, напруженість у взаєминах Іри і Анатолія, хоча і була, але зовні не виявлялася сильно. Але потім Анатолій усіма силами показував своє верховенство і Іра намагалася зайвий раз на подвір’я не виходити.
«Ще раз прийде, погоджуся, ризикну» – думала вона. І Степан Андрійович прийшов. Будинок, куди господинею ввів він Іру, не був великим. Але не це головне. Головне в тому, що він був запущений настільки, що роботи було по вуха. Заміжжя у Ірини збіглося з виходом на пенсію, і тепер вона, не знаючи відпочинку, покращувала їх загальне житло.
У будинку не було каналізації і не було ванни, вмивалися в рукомийнику, туалет був у дворі, а опалювався будинок вугіллям. В їхньому ж будинку всі зручності були проведені.
Дуже важко довелося Ірі. Тому, коли Анатолій запропонував продати йому свою половину будинку, Іра не роздумуючи погодилася. Отримана сума не була великою, але її вистачило, щоб навести порядок в домі Степана Андрійовича. І Іра з ентузіазмом взялася за справу. Провела газ в будинок, прилаштувала терасу і господарську кімнату з ванною і туалетом, перекрила дах, яка підтікала. Помічником у цій справі Сергій Андрійович не був, його все влаштовувало, та й за своєю природою він був ледачий.
– Я своє вже відпрацював, – любив говорити він. Інших помічників теж не було. Двоє синів у Степана Андрійовича, але жили вони зі своїми сім’ями в інших містах і навідувалися не частіше ніж один раз на п’ять років.
Майже відразу Ірина пошкодувала про своє рішення змінити життя, але піти назад не наважувалася:
– А що люди скажуть?
Скільки бід походить від того, що люди озираються на те, що хто скаже і що подумає. Стільки разів поривалася вона кинути все і піти! Але не пішла. Якось сказала дружині племінника: «Чи готова лікті кусати, але не дістану» І чому? Та все просто: а що люди скажуть?
Ірині було 75 років, коли нe стaло Степана Андрійовича. Приїхали його сини, поховали батька і почали спадщину ділити. Вирішили будинок продати і гроші на двох поділити. Думка Ірини нікого не цікавила, вони знали, що офіційно шлюб укладений не був. Ірина хотіла це зробити, але вона вважалася заміжньою жінкою, так як шлюб з зниклим чоловіком не був розірваний, а Ірина не змогла перемогти бюрократичні заморочки, щоб довести, що відомостей про чоловіка у неї немає.
Можна було наполягти на тому, щоб Степан Андрійович залишив на неї заповіт, але Ірина не посміла навіть просити. А коли з ним про це говорив Анатолій, він відповів, що писати заповіт не буде, тому що не хоче, щоб чекали його смерті.
– Що кому належить за законом, той те і отримає, – сказав він.
Найбільше хотілося Ірині піти слідом за Степаном Андрійовичем, так як вона не уявляла де жити буде. В її половині будинку ніхто не живе, вона вільна, але тепер вона вже не її, а Анатолій і раніше попереджав, щоб не розраховувала на це. І зараз приймати Іру до себе не хотів. І тільки втручання сина Галини, який зі своєю сім’єю жив в іншому місті, змусило Анатолія змиритися з присутністю Ірини.
– Я на нього не в образі, – говорила Іра, – він не винен, що у мене так склалося, а гроші за цю половину будинку він мені заплатив сповна. Тому вдячна йому, що прийняв.
До кінця свого життя Ірина намагалася жити тихо і не потрапляти на очі Анатолію, їсти готувала на своїй половині і не користувалася літньою кухнею, яка раніше була загальна.
Покuнула цей світ Ірина в вісімдесят років, залишивши про себе добрі спогади всіх, до її знав. Вона була світлою людиною.
