fbpx
Життєві історії
Санітарка узяла сповиток і рішуче попрямувала до палати, де лежала Таня. – Хоч подивись, якого красеня на світ привела! – гукнула санітарка з порога. – Ну, народила малого без штампа в паспорті. І що? Хочеш кинути напризволяще? Тані було байдуже до її слів. Ніхто й не дізнається. Через три дні випишуть, а там вирішила втекти в інше місто. Коли захотіла повернути сина – було уже занадто пізно

Санітарка узяла сповиток і рішуче попрямувала до палати, де лежала Таня. – Хоч подивись, якого красеня на світ привела! – гукнула санітарка з порога. – Ну, народила малого без штампа в паспорті. І що? Хочеш кинути напризволяще? Тані було байдуже до її слів. Ніхто й не дізнається. Через три дні випишуть, а там вирішила втекти в інше місто. Коли захотіла повернути сина – було уже занадто пізно

Таня народилася в сім’ї, де було шестеро дітей. Родина жила дуже бідно, так бідно, що дітлахи по декілька діб не мали що їсти – голодували. Бувало що хтось з добрих сусідів принесе чогось поїсти, коли діти самі в домав сиділи, то вони бідні так хапали ту їжу, наче ніколи не бачили тих нормальних наїдків, які люди їдять кожного дня. За матеріалами

Батька не стало давно. А мати Олена з того часу почала приводити додому різних чоловіків. Частенько заглядала в чарку, й після цього їй було не до виховання дітей.  А Таню, як і інших сиріток Милявських, відправили в школу-інтернат.

***

Танине життя стало нестерпним. Вимогливі вчителі, всезнаючі вихователі не давали проходу. Дуже вона раділа, коли її відпустили вчитися в училище до райцентру. Там ковтнула трохи свободи. Ніхто не контролює, лишень приходь до гуртожитку вчасно. В місті на гулянці познайомилася зі Славою. Красивий чорнявий хлопець відразу припав Тані до душі. Він, власник двох ресторанів у місті, був майже на 15 років старший за неї. Однак її це не бентежило.

Після кількох побачень запропонував дівчині переїхати до нього жити. Може, підштовхнуло те, що свого кутка не мала, може – що любові й ласки не знала ніколи… А тут Славка зустріла – доброго, лагідного, такого рідного! Причарував її серденько, і пішла за ним, як сліпе цуценя. Довірилася без вороття.

Минуло чотири місяці спільного життя, як Таня зрозуміла, що носить під серцем Славину дитину. З хорошою новиною не затягувала й вирішила відразу потішити чоловіка звісткою про поповнення.

– Скільки потрібно? – нервово запитав Славко.

– Чого? – Таня не зрозуміла різкого запитання коханого.

– Грошей скільки треба? Подумай про суму. Двічі не запитуватиму…

Як не намагалася вона пояснити своє становище, як не просила, що на все погодиться, аби лише не повертатися до попереднього життя. Слава ні на що не реагував. А в кінці взагалі заявив, що до того, що вона чекає дитину жодного стосунку не має. Ситуація зайшла в глухий кут: що далі, то все більш явною ставала її таємниця. Що тепер робити? Як виростити сироті малюка? Наpoдити, щоб відразу приректи на злидні? Ці роздуми привели Таню до церкви.

Того дня було похмуро і прохолодно, ніби сама природа плaкала через нелегку долю сиротини. Дівчина, перехрестившись, застигла перед іконою Божої Матері. Гарячі сльози обпікали щоки. Вона довго молилася, щоб ніхто не дізнався про цю дитину. Підходив час вечірньої служби, і церква стала заповнюватися людьми.

Не чекаючи початку богослужіння, опустивши очі додолу, дівчина вийшла з храму.

«Думаєш, Таню, вдасться замолити грiхи?» – раптом почула поруч. Дівчина аж здригнулася від несподіванки. Невже хтось знає її секрет? Проте бабця в кольоровій хустині, низько пов’язаній на голові, зверталася не до неї, а до своєї супутниці.

«Треба ж таке! Теж Танею кличуть, як і мене…» – посміхнувшись, із полегшенням подумала дівчина, проводжаючи жінок очима. – «Значить, не одна я грішна на білому світі…» – ніби виправдовувала себе.

***

– Хоч подивись, якого красеня на світ привела! – гукнула санітарка з порога.

А Таня тужливо поглядала у вікно, навіть голови до дверей не повернула.

– Як же можна так холодно до своєї дитини? Ой, лишенько! Пошкодуєш ти ще про це, пошкодуєш… Ну, народила малого без штампа в паспорті. І що? Хочеш кинути напризволяще?

Тані було байдуже до її слів. Ніхто й не дізнається. «Переступлю поріг лікарні й забуду про надокучливу санітарку і білий пухкенький згорток», – кружляли думки в Таниній голові.

Через три дні випишуть, а там вирішила втекти в інше місто. І знову буде гарна та вільна…

***

Тарас із Вітою жили добре, все при них було, от тільки їхню оселю не звеселяли дитячі голоси. Мали трохи вільного від роботи часу, тому волонтерили. Під час однієї з поїздок до інтернату їм назустріч вибіг маленький кучерявий хлопчик рочків трьох.

– Невже ви мої таємні мама й тато? – дивуючись подарункам, вигукнув маленький Сашко.

Вікторія зніяковіла, обійняла малого, та так, що не змогла відпустити. Подружжя добряче побігало по інстанціях, поки всиновили Сашка, а згодом у них народилася донечка Софійка. Жили гарно та дружно. Діти вже вчилися в школі. Та якось увечері Віта примітила, що дітлахи збентежені, дивно, але не хотіли йти гуляти у дворі. Почали розпитувати, то малеча зізналася, що якась чужа тітка вже декілька днів зустрічає їх зі школи, супроводжує додому та все має справи до Сашка. Сеpце жінки похололо: чи ж не мати-зозуля об’явилася?

Через декілька днів увечері дзвінок у двері розвіяв сумніви. На порозі стояла Таня. Гарно вбрана, красуня – очей не відведеш. Таня спочатку трохи знітилась, а потім стала розповідати, що життя в неї гарне, вийшла заміж за багатого чоловіка, а дитя кинула, бо боялася, що ніхто не прийме.

– Зараз усе змінилося. Живемо добре, а от діточок нема, – схлипуючи, розповідала. – Я прийшла по дитину і без неї не піду. Хочете, заплачу грошей вам…

У цей момент до кімнати ввійшов Сашко. Глянув спідлоба на незнайомку й міцно притулився до Віти з Тарасом.

– Мамочко, таточку, благаю! Не віддавайте мене нікому…

– Добре, сину, – твердо відповів Тарас. І відвів хлопчика до його спальні.

Розмова дорослих на веранді була довгою та важкою. Та як Таня не просила, прийомні батьки Сашка зосталися невблаганні.

Вийшла з будинку, на вулиці падав дощ. І Таня знову згадала про Божу Матір, яка тоді вберегла її. Тягар, який жінка не могла ні з ким розділити, вона понесла Богородиці. Припала до тієї ж ікони й ревно молилася, била поклони, благаючи прощення, що покинула свою дитиночку.

Автор Ірина ВОРОЩУК.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.