І сиджу я зараз сама і не знаю вже, до кого звернутися зі своїми душевними хвилюваннями і турботами, тому пишу сюди вам, нехай читачі зроблять висновки і не повторять моїх помилок, допущених свого часу.
Я чимало років вже прожила на цьому світі, але такий необдуманий вчинок недобрий зробила, про який шкодуватиму до кінця життя, напевно.
Почалася моя історія ще кілька років тому – син мій надумав одружитися. Моя думка врахованою не була, до слова сказати – привів додому дівчину, сказав, що це наречена його.
Майбутня невістка мені якось ще відразу не сподобалася, вела себе зарозуміло, до мене практично не зверталася ніяк. Син теж змінився на очах – раніше виявляв мені більше поваги, після одруження буркне просто щось собі під ніс, і все, наче не хоче й справ зі мною мати.
Весілля ми справили не гірше, ніж у інших людей, на це пішли всі мої заощадження за багато років нелегкої праці. Чоловіка давно немає, тому вирішили, що молоді поки поживуть у мене, потім підшукають собі окрему квартиру, щоб самостійно проживати.
Пішли від мене вони всього через місяць – невістка заявила, що жити зі мною не хоче, хоча я догоджала їм у всьому – готувала, прала, прибирала, робила всю роботу вдомі. Та їй я чомусь не подобалася і все.
Прожили вони рік на орендованій квартирі, почали натякати мені, що пора про поповнення в родині подумати, а ось даху над головою вони свого не мають свого – відкладених з весілля грошей та трохи накопичених коштів на своє житло не вистачало, адже ще й жити за щось потрібно було.
Я вже зовсім немолода жінка, частенько недобре себе почуваю, пенсії ледве-ледве на найнеобхідніше вистачає, але намагаюся відкласти хоч якусь там копійку, щоб допомогти своєму синові, адже він у мене єдина дитина. Онуків я очікувала з нетерпінням, дуже вже хотілося поняньчитися на старості років з дітьми мого сина, послухати дитячі голоси в порожньому будинку.
Одного разу були син з невісткою у мене в гостях, почали натякати на продаж дачі моєї – що саме такої суми, яку я отримаю, коли продам її, не вистачає до покупку квартири. Дача у нас велика, чоловік раніше на керівній посаді працював, встиг задовго до того, як його не стало вибудувати великий будинок на мальовничій ділянці.
Поруч і ліс, і річка. Я там щоліта проводжу, городик висаджую, сад хороший біля будинку. Свої овочі, консервація – непогана підмога, не доводиться витрачатися на продукти. А останнім часом зовсім на душі було важко і ця дача відволікала мене від важких думок. Приїду туди – душа радіє.
Про продаж дачі я навіть думати боялася, правду кажучи, адже це єдине, що залишилося, як спогад про коханого чоловіка. Не погоджувалася я на їх вмовляння, але невістка надала єдиний аргумент – народжувати дитину вона не буде, онуків я не побачу поки не з’явиться власна квартира у сина мого. Посварилися ми навіть, майже місяць не дзвонили мені син зі своєю дружиною і не приїжджали жодного разу.
Думала я, думала, поплакала, і таки зважилася – продам свою дачу, нехай молодим буде добре. Приїхали в той же день, коли повідомила їм про своє рішення. І невістка добра така була стала, як ніколи раніше, і син спілкувався, як колись.
Діти мої самі продаж організували дуже швидко, покупця за три дні знайшли, якось все так швидко відбулося, я й не встигла прийняти це все. Грошей я навіть не побачила за дачу свою, ні копійки не взяла, все син з дружиною залишили собі.
Купили вони квартиру, а мене навіть на новосілля не запросили. Телефонні дзвінки від них чомусь припинилися зовсім, коли я дзвоню, відповідають на питання тільки «Так» або «Ні», ось і все їхнє спілкування. Коли запитала про онуків, невістка навіть засміялася – типу, молода ще, рано їй народжувати поки, кар’єру зробити потрібно спочатку і пожити в своє задоволення.
Сиджу тепер сама вдома і плачу, що так нерозумно зробила, моя невістка перехитрила мене – ні сім’ї, ні дачі, ні онуків. Ось порадьте – що мені тепер робити? Як мені далі бути? Як повернути прихильність своїх єдиних рідних, адже крім них у нас більше нікого немає? Якщо вони від мене зараз відвертаються, то чи допоможуть на старості років?
Фото ілюстративне.
