fbpx
Життєві історії
Рипнула хвіртка і в хату Михайліни хтось постукав. Це була поштарка. Вона принесла пенсію і ще невелику коробочку. Михайліна була впевнена, що це донька згадала, що у неї на Різдво день народження і прислала їй подарунок. Але посилка була підписана німецькою мовою, Михайліна довго розглядала її, вважаючи, що це якась помилка, поки не прочитала ім’я. Це була Віра

Зима цього року видалася на славу, давно вже так не мело. Михайліна сиділа біля вікна і чекала, коли ж в її віконечко постукає поштарка. От свята на носі, а пенсії досі немає. Стіл ошатний вона накривати не збирається, нема для кого, але куті зварити, вареники і голубці зробити треба. Як же сумно самотньо святкувати Різдво…

Михайліна поринула в спогади… Люба народилася, коли Михайліні було 40, вона вже втратила надію, що колись стане матірю, а тут таке щастя. Правда, щастям це було лише для неї, так як Михайліна була не в шлюбі – не знайшлося в селі парубка, який би хотів з нею одружитися, от так і жила біля батьків, на роботу ходила, думала, що так самотньо і зустріне старість.

Звістка про дитину її зовсім не засмутила, тепер у неї з’явився сенс в житті, а щоб не осоромити перед людьми своїх батьків, Михайліна відправилася в сусідню область до своєї тітки, татової рідної сестри, в якої не було своїх дітей. Вона давно просила брата, щоб хтось з племінників приїхав до неї, жили б разом, а потім вона і хату б свою записала. Для Михайліни це була чудова нагода почати все заново.

Для людей придумали історію, що вона вдова. Так вона в тітчиному селі і прижилася. Люба росла напрочуд розумною дівчинкою, в школі вчилася добре, завжди прагнула в усьому бути першою. Часто Люба приходила додому з своєю подружкою Вірою, яка їй стала наче сестра. Михайліні дуже подобалася Віра, дівчинка теж росла без батька, з матір’ю жили бідно.

Частенько бувало – прибіжать дівчатка зі школи, і в хату до Михайліни, а вона їх борщиком гаряченьким нагодує, спитає, як справи, та й тішиться, що буде на старість з ким поговорити.

Але доля придумала трохи інший сценарій. В селі був один найкращий парубок Василь, всі дівчата мріяли стати його дружиною, а він обрав Віру. Смуток в очах доньки Михайліна побачила відразу, та й характер доньки добре знала – не відступиться Люба від свого… Так і сталося – коли Віра готувалася до весілля, Люба оголосила, що чекає від Василя дитину.

Одружився Василь з Любою, а Віра назавжди поїхала з села. Життя у молодят не дуже клеїлося, надумав Василь їхати на заробітки. Люба тут же зібрала речі і поїхала слідом за чоловіком. Спочатку, коли вони жили в Чехії, то ще хоч раз на рік навідувалися до матері, але відколи переїхали в Канаду, зв’язок практично втратився.

Люба постійно говорила матері, що їм важко на чужині, грошей не вистачає. Михайліні теж було не легко, бо вік брав своє, на й на одну пенсію не дуже розженешся, але просити щось у доньки у неї не вистачало духу.

Ось рипнула хвіртка і в хату Михайліни хтось постукав. Це була поштарка. Вона принесла пенсію і ще невелику коробочку. Михайліна була впевнена, що це донька згадала, що у неї на Різдво день народження і прислала їй подарунок. Але посилка була підписана німецькою мовою, Михайліна довго розглядала її, вважаючи, що це якась помилка, поки не прочитала ім’я. Це була Віра.

В посилці Михайліна знайшла коробочку з новим телефоном і лист від Віри. Віра писала, що вже багато років живе в Німеччині, і що в неї в житті все склалося добре. Минуле вона давно пробачила. Мама в телефонній розмові розповіла їй, що бачила тітку Михайліну, і у неї дуже старий кнопочний телефон, зв’язатися по відеозв’язку з донькою і внуками вона не може.

«А я раптом згадала Ваші смачні борщі, якими Ви нас з Любою годували, і вирішила Вам подякувати. Хоча б так».

Олеся Біла.

Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонений.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page