В той день Вероніка дуже щаслива їхала додому, щоб повідомити батькам важливу новину – Руслан нарешті зробив їй пропозицію.
Дівчина нещодавно закінчила університет і влаштувалася на роботу. Разом з коханим Русланом почали разом винаймати квартиру.
Мама, звичайно, була проти таких стосунків без штампу в паспорті, але донька запевняла, що вони обов’язково поберуться, це лише справа часу.
І ось нарешті Руслан зробив довгоочікуваний крок – прийшов ввечері додому з букетом троянд і подарував каблучку. Вероніка вже й не сподівалася на це.
Відколи вона познайомилася з батьками Руслана, зрозуміла, що вона йому не пара. Батьки жили за містом у великому двоповерховому котеджі і були дуже заможними людьми.
Вероніка ж боялася зізнатися, що її родина живе більш, ніж скромно. Руслан знав про це, але запевняв, що це немає ніякого значення.
Вероніка приїхала раніше, а Руслан з батьками мали приїхати в суботу, домовлятися про весілля.
В п’ятницю в хаті Вероніки кипіла робота – завтра ж мають приїхати старости.
В суботу зранку Вероніку розбудив телефонний дзвінок, Руслан повідомив, що вони не приїдуть, і взагалі, все скасовується.
Дівчина не могла повірити в те, що чула. Мати плакала, батько мовчав. Вероніка зібралася і негайно поїхала до коханого з’ясувати, що ж сталося.
З Русланом вони зустрілися в кафе, виявляється, хлопець навіть встиг вже свої речі з квартири забрати.
Розмови по душах не вийшло, перед Веронікою сиділа чужа, незнайома людина.
Руслан без зайвих емоцій сказав:
– Мені випала нагода поїхати в Америку. Ймовірно, я затримаюся там на кілька років. Не хочу, щоб ти витрачала свої роки на очікування, тому не чекай мене. Америка для мене – це шанс, який я не можу втратити.
Не минуло і місяця, як Руслан поїхав, а Вероніка зрозуміла, що чекає дитину.
Вона телефоном повідомила про це Руслану, але він мовчав. Батьки хлопця теж відхрестилися від онука, мовляв, це твоя дитина і твої проблеми.
Вероніка народила хлопчика, але грошей їй не вистачало навіть на найнеобхідніше. Разом з малюком вона переїхала до мами в село. Батьки чим могли, допомагали доньці і ніколи не дорікнули їй ні в чому.
Долею Вероніки переймалися і сусіди, теж допомагали, хто чим міг – ті колиску подарували, ті одяг принесли.
Але найбільше намагався допомогти Андрій, сусідський хлопець і друг дитинства.
Він приходив до Вероніки щодня, допомагав поратися з малюком і щоразу твердив, щоб вона трималася, бо все буде добре.
Вероніка не раз ловила його погляд, але ні на що більше, крім дружби, Андрій не наважувався.
Але саме Андрій був поряд, коли синочку виповнився рік, саме він за руку малюка в перший клас. Саме Андрій був поряд, коли дитина хворіла і приносив іграшки і цукерки на день народження, щоб дитина відчула свято і турботу.
Руслан повернувся, коли його вже перестали чекати. З’явився в житті Вероніки і сина так само раптово, як і зник.
За ці 7 років він ні разу не зателефонував і не передав дитині жодного подарунка. Приїхав і відразу запропонував Вероніці жити разом.
Та, добре подумавши, погодилася – заради того, щоб у сина був батько. Руслан за зароблені в Америці гроші купив квартиру і зробив там гарний ремонт.
Та спільне життя не клеїлося. Руслан не прийняв до кінця сина, дратувався, коли той щось робив не так, замість того, щоб посадити дитину біля себе і все їй пояснити.
Вероніка терпіла і вірила, що все ще налагодиться, впевнена, що робить все це заради щастя сина.
Якось на вихідні вона поїхала в село. Зустріла Андрія і ледве впізнала його – чоловік змарнів, було видно, що його душу щось дуже тяготить.
Першим Андрія помітив синочок Вероніки і з радістю кинувся йому на шию.
Вероніка ніколи не бачила, щоб дитина так обіймала Руслана, рідного батька.
Андрій заплакав, з’явилася сльоза і в очах Вероніки. Раптом, в один момент, все стало зрозуміло без слів – ось він, справжній батько, той, хто завжди був поряд.
До Руслана Вероніка більше не повернулася.
Незабаром вони з Андрієм справили весілля. Виявляється, ми часто придумуємо собі щастя десь далеко, а воно весь час знаходиться поряд.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
