fbpx

Розмова з дочкою була в четвер, а в п’ятницю вони зі зятем зібрали речі і поїхали. На мої дзвінки та повідомлення донька довго не відповідала. Але коли народила, написала сама, щоправда, заборонила приходити на виписку, сказавши, що бачити мене не хоче

Свою дочку я ростила одна. Її батько зі мною не одружився, щойно почув про дитину – поїхав з міста. Від батьків, які вважали, що я їх зганьбила, підтримки теж не було. Сім’я припинила зі мною всяке спілкування, щоб, не дай боже, моя молодша сестра не взяла з мене приклад.

На той час я закінчила технікум, влаштувалася на роботу на комбінат, бо там давали гуртожиток, багато працювала, щоб хоч щось купити для майбутньої дитини.

Якби не сусіди по гуртожитку, я навряд чи сама впоралася б. Але мені хтось віддав візок, хтось дитячі речі, хтось ділився продуктами. І потім мені допомагали з дитиною, коли стало зовсім важко. У півтора роки вдалося віддати доньку у ясельну групу та вийти на роботу.

Коли через якийсь час закрили комбінат, з’явилася можливість приватизувати кімнати біля гуртожитку. Що я й зробила. Потім все це викупив якийсь бізнесмен, і я змогла купити собі невеличку однокімнатну квартиру, чому я дуже раділа.

Потім справи пішли краще, і коли донька пішла в третій клас, я змогла купити нам двокімнатну квартиру, продавши свою однокімнатну квартиру і додавши накопичені гроші.

Квартира була у дуже занедбаному стані, але саме через це її продавали дуже дешево. Нам із донькою довелося місяць жити у моєї подруги, поки я там прибирала і робила хоч якийсь ремонт.

Зараз я досі живу у цій квартирі, яка мені далася дуже нелегко. Коли донька вийшла заміж, у них постало питання про житло. Вирішили збирати на своє, а поки збирали, попросилися жити до мене. Я пустила, мені не шкода.

Але коли донька зрозуміла, що чекає дитину, то почала співати вже зовсім іншу пісеньку. Мовляв, тепер вони накопичувати не зможуть, тому я маю розміняти свою квартиру.

Зрозуміло, що на дві однокімнатні не вистачить, потрібно буде ще доплачувати. Але такої можливості у мене немає. Брати іпотеку в мої плани не входило. У мене є житло, яке мені непросто дісталося. Про це я дочці і сказала, сподіваючись на її розуміння. Але там навіть не пахло розумінням.

Вона образилася, сказала, що я не думаю про майбутнє свого онука. Мені залишалося лише розвести руками. Нехай живуть, скільки треба, я не проти. Але донька хотіла жити окремо, хотіла «сама бути в хаті господинею».

Ця розмова була в четвер, а в п’ятницю вони зі зятем зібрали речі і поїхали. На мої дзвінки та повідомлення донька довго не відповідала. Але коли народила, написала сама, щоправда, заборонила приходити на виписку, сказавши, що бачити мене не хоче. Я не пішла, навіщо нав’язуватися.

З того часу донька надсилає мені фото внука, але бачитися з ним не дає, бо вважає, що я не заслужила. Мені прикро, що моя рідна дитина так зі мною чинить.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page