Не забув колишній чоловік про день наpoдження дитини. По-секрету шепнув, що велосипед купить, щоб я інший подарунок вибрала. Друзі сина зі школи і з двору, родичі з нашого боку, купа подарунків … Ні, ніхто і ніщо не викликало у сина інтересу: Матвій чекав тата, буквально прилип до вікна. Джерело
– Приїхав! Тато приїхав! – радісно сповістив син і помчав зустрічати, від нетерпіння притоптуючи біля вхідних дверей. Я виглянула у вікно: нова кохана мого колишнього залишилася біля машини, Стас з замотаним в подарункову упаковку велосипедом попрямував до під’їзду. Чому не бантик? Весь велосипед замотали, ні сантиметра не пропустили.
Перша думка: не обдурив, приїхав, навіть на обіцяний велосипед розщедрився. Матвій забув про всіх, коли його батько переступив поріг квартири. При вигляді велосипеда дитина мало не заплакала і відразу став зривати пакувальний папір. Наскільки велика була радість, настільки ж великим було розчарування:
– Рожевий? Тату, я що, дівчинка? – ображено сказав Матвій, втративши інтерес до подарунка. – А що такого? Головне, що у тебе велосипед є. А якого він кольору – яка різниця? – флегматично зауважив Стас, погладив нашого сина по голові: – Спасибі батькові не хочеш сказати? Стас гордо стояв у передпокої. На лобі вгадувався напис «батько року».
Приніс велосипед? Приніс. Колір обумовлений був? Не був. Які до нього претензії? Ах, так: про коня дарованого забула, якому в зуби не дивляться! Матвій крізь зуби процідив слова подяки і пішов в кімнату. Мені навіть до столу Стаса кликати не хотілося від образи за дитину, але я себе пересилила. – Мене чекають, я пішов.
Матвійка ще раз від мене привітай, – сказав Стас і пішов. Я зітхнула з полегшенням, подивилася на рожеве непорозуміння і пішла розмовляти з Матвієм. Не розумію Стаса. Він же сам був хлопчиськом! Невже, в дитинстві він би зрадів рожевому велосипеду? Матвію 8 років виповнилося, в цьому віці йому важливо, що скажуть оточуючі.
Так ті ж друзі будуть сміятися, дражнити почнуть. Я розрізала торт, розклала по тарілках. Простягаючи синові його шматочок, шепнула: – Матвій, знаєш, як можна зробити? Можна цей велосипед продати, я грошики додам, і ми купимо такий, який ти захочеш! Матвій відразу розцвів. Святкова атмосфера повернулася.
Увечері, коли гості розійшлися, я зробила фотографії та виставила подарунок Стаса на продаж. На обмін велосипеда пішло кілька днів. Рожевий був проданий, мені довелося додати 2 тисячі на обраного Матвієм синього залізного коня. Довелося уточнити синові, що велосипед як і раніше є подарунком від тата: якби не рожевий, то і синього б не було.
Колишніх дружин прийнято вважати жадібними. Ми ж на щедрі аліменти літаємо на Мальдіви і змітаємо з полиць в супермаркетах все, не дивлячись – колишній чоловік платить! І платить аж 4 тисяч гривень на місяць! За умови, що більше Стас ніяк не бере участі в житті сина, за єдиним винятком – подарунки на дні наpoдження.
Навіть новорічних усних привітань від нього не дочекатися. Якщо Стас йде з Матвієм в цирк, то квиток синові купую я. Стас-же свої аліментні зобов’язання виконав і не зобов’язаний витрачатися ще на щось. Так і живемо.
Продаж велосипеда не залишився непоміченим: нова дружина Стаса прекрасно знає підлу натуру колишніх дружин, тому вирішила простежити за новими оголошеннями про продаж велосипедів. Так і уявляю, як це виглядало. Вона знайшла моє оголошення, підстрибнула від радості, відразу помчала до Стаса з промовою на мою адресу: – Ось! Всі вони так роблять! Ти своєму синові щось даруєш, його матуся все відразу продає і шикує на ці гроші!
Зі Стасом довелося пояснюватися. Він не полінувався і навіть приїхав. Поліції, МНС і репортерів не вистачало. – Оксана вибирала, намагалася! Це що таке? – обурювався Стас, тицяючи мені під ніс скріншот мого оголошення. Оксана вибирала …
Тоді зрозуміло. Їй-то взагалі до фені на чому буде їздити «причеп» її чоловіка. Я Стасу все пояснила, показала синій велосипед, зробила акцент на тому, що відмовилася від усіх прав на цей подарунок і він як і раніше числиться за татом.
– Могла б подзвонити, порадитися! Цікавий такий: як рожевий велосипед дарувати, зі мною, чомусь, ніхто не порадився. Стас заспокоївся, почав прощатися.
Я задала останнє питання: – Стас, а чому рожевий? Колишній чоловік не відповів. Хочеться вірити, що від сорому дар мови втратив. Додуматися ж треба – рожевий велосипед хлопчику подарувати! Тьху!
