fbpx
Життєві історії
Роман запропонував мені розлучитися і виходити за нього заміж. І я пішла від чоловіка. Але була єдина проблема – Роман з сином жив в невеликій однокімнатній квартирі, тому моя дочка залишилася з чоловіком

В свої 65 років я нарешті зрозуміла, скільки помилок наробила, але видно Господь таки любить мене. Місяць тому я приїхала в Канаду, куди мене покликала донька, яку я покинула ще в дитинстві.

Я родом з села, до того ж, з дуже бідної сім’ї. Ледь закінчивши школу я подалася в обласний центр влаштовуватися на роботу на новий завод. Зарплати там були непогані, та й усім працівникам давали гуртожиток.

Для початку мене все влаштовувало, я дуже хотіла зачепитися в місті, бо повертатися в село, де не було жодних перспектив, у мене бажання не було. Я працювала, і навіть поступила в інститут на заочне навчання.

На роботі на мене звернув увагу Іван, він був старшим за мене майже на 15 років, зате у нього була своя трикімнатна квартира в центрі. Коли він запропонував мені вийти за нього заміж, я погодилася, хоча розуміла, що особливих почуттів у мене до нього немає. Та я була впевнена, що почуття не головне, і що вони з часом обов’язково з’являться.

Невдовзі у нас з Іваном народилася донечка, ми назвали її Оксаною. Здавалося б, ось воно щастя – дім, родина, робота, та чомусь щасливою я себе не почувала, адже мені так і не вдалося полюбити свого чоловіка.

Чітко я це усвідомила, коли зустріла Романа. Він прийшов працювати до нас в цех. Роман був вдівець і сам виховував на той час свого шестирічного сина. І я вперше в житті закохалася по-справжньому, наші почуття були взаємними.

Роман запропонував мені розлучитися і виходити за нього заміж. І я пішла від чоловіка. Але була єдина проблема – Роман з сином жив в невеликій однокімнатній квартирі. Мій чоловік відразу сказав, що не відпустить зі мною нашу доньку, адже він зможе дати їй значно більше, ніж я. А щоб дитину зайвий раз не тривожити, Іван взагалі заборонив мені зустрічатися з донькою.

Тим часом я розписалася з Романом і переїхала до нього. Сина його я полюбила як рідного, Олежик називав мене мамою. Та видно я таки десь не угледіла, бо син виріс не дуже хорошою людиною. Він вже кілька разів був в місцях позбавлення волі. А коли приходив ненадовго додому, влаштовував мені невеселе життя.

Піти мені нікуди, Романа не стало ще 10 років тому, а про свій перший шлюб я знала лише те, що чоловіка не стало, а дочка все продала і виїхала в Канаду.

Коли почалася війна, мені в соцмережі написала Оксана. Питала, як у мене справи, як я себе почуваю. Я була дуже вражена, що дочка через стільки років згадала про мене. Ми почали спілкуватися, я розповіла, що з острахом чекаю повернення сина з чергового ув’язнення, не знаю, що мене чекає далі.

Тоді Оксана і запропонувала мені переїхати до неї в Канаду. Вона сама потурбувалася про оформлення усіх документів, і через кілька місяців я переїхала до неї.

Ми поговорили, я знаю, що мені нема прощення, але я попросила Оксану мене пробачити, якщо зможе. А донька мене обняла і сказала, що це життя.

Я і не думала, що так буває. Мене пробачили, зараз я живу в Канаді, і не знаю, як спокутувати борг перед своєю дитиною.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page