fbpx

Роки бігли, мені було вже за 30, а чоловіка в моєму житті так і не було. А потім у моєму житті з’явився Анатолій. Все було чудово, якщо не зважати на той факт, що у нього була сім’я – дружина і діти. На той момент мені було вже 35, тож я особливо не перебирала. Я не хотіла тягнути час, адже треба було встигнути народити дитину. Анатолій говорив, що любить мене, але не може піти з сім’ї. І тоді я вирішила народити дитину для себе, та я тоді і не уявляла, чим для мене це обернеться

Все життя я жила заради своєї доньки, а тепер зрозуміла, що вона мене соромиться. Від усвідомлення цього мені так прикро, що я не можу словами цього передати. Інколи мені здається, що моє материнське серце просто цього не витримає. Тому, пишу сюди, в надії що моя сповідь хоч трошки облегшить мені той тягар, який я зараз відчуваю.

Я з дитинства гралася ляльками, і вже тоді уявляла, як і я стану мамою, скільки себе пам’ятаю, я завжди мріяла про сім’ю і дітей.

Коли я підросла і почала ходити на побачення, то пильно придивлялася до своїх обранців. Довго я не могла знайти ідеального кандидата, а коли знайшла, він сказав, що ще не готовий до серйозних стосунків.

Я наполягла, і ми побралися, але наш шлюб тривав всього рік, а потім мій чоловік знайшов собі молоду пасію, а мене кинув. Дітей у нас з ним не було.

Мені тоді було дуже боляче, але я не впадала у відчай і продовжувала шукати чоловіка, який би міг мене ощасливити.

Та в цьому питанні мені чомусь не щастило. Я ніяк не могла знайти гідного чоловіка, з яким би хотілося створити родину.

Тим часом, роки бігли, мені було вже за 30, а чоловіка в моєму житті так і не було.

А потім у моєму житті з’явився Анатолій. Все було чудово, якщо не зважати на той факт, що у нього була сім’я – дружина і діти.

На той момент мені було вже 35, тож я особливо не перебирала. Я не хотіла тягнути час, адже треба було встигнути народити дитину.

Анатолій говорив, що любить мене, але не може піти з сім’ї. І тоді я вирішила народити дитину для себе. Ну, а який сенс чекати?

Так на світ з’явилася моя донечка Тетяна. Після народження дитини, Анатолій, який обіцяв допомагати, просто зник з нашого життя, зібрав свою родину і переїхав у інше місто. Весь тягар виховання ліг на мої плечі.

Я робила все для того, щоб моя дитина була щасливою. Вона ходила в дуже гарний садочок, я водила її на другий кінець міста, потім Таня ходила до найкращої школи, завжди мала новий, модний одяг, подорожувала, і ні в чому не знала відмови.

Мені доводилося дуже багато працювати, щоб все це оплатити. Мені не було від кого чекати на допомогу, тому я працювала на кількох роботах одночасно.

Батьки мої на той момент були вже похилого віку, їм було важко допомагати мені з Тетянкою. Але іноді вони внучку до себе забирали, щоби я трохи відпочила.

Такий ритм життя негативно позначився на моєму зовнішньому вигляді. Я стала схожа на бабусю. Однак я не звертала на це уваги і продовжувала жертвувати собою заради доньки. Я була готова на все, аби лише моїй дитині було комфортно.

Пам’ятаю, як ми зібралися в перший клас. Я купила Тетянці найкрасивішу форму і всяке шкільне приладдя, щоб вона була найкращою серед усіх першокласників. На лінійці я стала поряд із молодими, красивими мамами. І чесно кажучи, поряд з ними я відчувала себе ніяково. Я намагалася не зациклюватися на цьому, адже не у всіх життя проходить однаково, у кожного своя доля.

Однокласники постійно питали доньку, чому в неї така стара мати. Донька реагувала на це, і плакала.

Звичайно, мені це теж було неприємно. Я намагалася зробити все можливе, щоб дочка не звертала увагу на слова своїх однокласників, але в мене нічого не виходило.

Незабаром усе більш-менш налагодилося. Тетянка із задоволенням ходила в школу і знайшла собі друзів. Але у підлітковому віці все почалося спочатку.

Дочка спочатку захищала мене та стійко трималася. А потім… Вона попросила мене не приходити в школу. Я розуміла, у чому причина. Так, було прикро, але заради дочки я це зробила.

Дальше більше. Донька навіть гуляти зі мною поряд не хотіла. Вона вдавала, ніби йде не зі мною. Жодних спільних походів у кіно чи кафе більше не було.

Якось дочка повернулася зі школи вся в сльозах і почала на мене кричати: “Невже ти не могла мене раніше народити? Чому ти така стара?”.

Ви не уявляєте, що я відчувала, коли це чула від своєї дитини. Мені болісно усвідомлювати, але це так – дочка мене соромиться.

Напевно, я вчинила егоїстично, коли зважилася на дитину у такому віці. Але тоді я так хотіла дитину, що просто про це не думала.

Хіба не головне те, що я її люблю і роблю все для її щастя? Хіба вік важливіший?

Дуже гірко, що думка подруг для доньки важливіша, ніж рідна мама.

Я все віддала б, щоб у мене була мама, стара чи молода, але була…

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page