Я чоловік не молодий, мені вже 62 роки. Сестра на чотири роки старша за мене. 25 років тому, коли постало питання про успадкування житла, ми домовилися, що трикімнатна квартира наших батьків, яка знаходилася в центр міста, дістанеться їй. У неї була доросла дочка на виданні і чоловікові до роботи близько.
Я мав доглядати нашу бабусю і успадкувати її двокімнатну квартиру в старому будинку.
Так все і вийшло. Сестра видала заміж дочку і няньчила онука. Коли не стало бабусі, я потихеньку облаштував її квартиру. Фактично зробив капітальний ремонт із заміною комунікацій у всьому стояку. Опалення автономне автоматичне, водопідігрів теж, напруга стабілізована, встановив хорошу побутову техніку. Думав, що тепер заживу спокійно.
Років сім тому познайомився я з жінкою з райцентру, та й переїхав до неї. Через кілька місяців приїхали до нас в гості моя сестра з чоловіком. Попросилися пожити в моїй квартирі. Дочка, мовляв, знову чекає дитину. Нехай вони вчотирьох живуть в трикімнатній, а вони поживуть поки у мене. А там дачу продадуть, гараж, одну з машин і куплять собі квартиру.
Я погодився, це ж заради рідної сестри. Вони переїхали. Я ж прожив в приймах скільки зміг, і ось півтора року тому ми з тою жінкою розлучилися. Повернувся до себе. Сестра з чоловіком у мене обжилися, і з’їжджати не хочуть. Та й не можуть. Чоловікові її вже під 70, хворіє. До того ж у дочки і без них тіснота. Дачу з машиною і гараж так ніхто і не купив, та й ціни нині такі, що на квартиру не вистачить.
Сестра запитала, чи не погоджуся я пожити на дачі? Будиночок невеликий, зате кам’яний. Машину мені дадуть, щоб їздив. Гараж теж в моєму розпорядженні. Що на це скажеш? До самотності мені не звикати, з машинами дружу, родичів ціную. Став жити на дачі. Тільки не життя це, а боротьба за існування.
Будиночок – бетонна будка в 12 квадратних метрів з пічкою-буржуйкою і водою з криниці. Туалет на вулиці. Митися їжджу до себе (або вже до сестри) на квартиру. Якщо старі «Жигулі» заведуться. У магазин ходжу через все селище, та й що це за магазин, там і продуктів толком нема. Як бути далі, незрозуміло. Виставити сестру не можу, недобре це. Та й куди?
Дочка її з чоловіком подумують завести ще одну дитину, вже третього. Жити на цій дачі, латати стару машину сил вже немає. Так все набридло. Зняти б собі пристойне житло, так нема на що. Що робити, не знаю. А мені сестра каже – ну потерпи ще трохи, ти ж самотній, що тобі одному треба?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
