Я вже 7 років працюю в Італії, адже маю двоє дітей, а залишилася без чоловіка, його не стало 8 років тому. Знайти роботу в Україні довго не могла, адже скрізь мені платили лише копійки.
Жили ми з сином та донькою в двокімнатній квартирі, вони мали навчатися, ще й гроші на освіту потрібні були, тому я вирішила не вагатися, а поїхати з подругою, яка давно працює в Італії, на заробітки.
7 років вже тут працюю, вивчила дітей, доньку заміж видала і синові весілля зробила. Дуже мрію допомогти дітям з житлом, щоб мали свій дах над головою, тому планувала ще працювати за кордоном, скільки буде сил, а далі – видно буде.
А вчора мені зателефонувала сестра, сказала, що має до мене серйозну розмову. Батьки наші вже немолоді, живуть в селі, їм потрібна вже допомога, не з усім справляються самі, сестра до них іноді ходить щось допомагати. Тому Тетяна стала мені говорити прямо, мовляв, я давно вже в Італії, і ще там буду працювати, тому сестра буде доглядати за батьками, але хату вони тоді ще зараз переоформляють на сестру, щоб вона була впевнена, що все дістанеться їй.
Я сказала, що подумаю, але я зовсім не хочу відмовлятися від батьківського обійстя. Хата у мами з татом велика й простора, подвір’я гарне, город доглянутий. Батьки вже й не такі старі, і, якщо сестра там щось допомагає, то так і має бути, вона їх донька, вона ближче живе.
Я не знаю, як моє життя складеться далі, а якщо мені тут недобре буде, щось не вдасться і через рік я повернуся в Україну. Хто знає?
Сьогодні я сама зателефонувала сестрі і сказала, що відмовлятися від хати не буду. Я не відмовляюся доглядати за батьками, але не зараз, трохи нехай зачекають. Думаю, що я вірно вчинила.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
