Рівно рік тому перед самим Новим роком я позичила своїй сестрі велику суму грошей. А тепер я не можу повернути свої гроші.
Коли згадую сестрі про борг, вона мені каже, що навіть в банках відсотки по кредитах заморозили, бо з розумінням ставляться до ситуації, а я не хочу рідній сестрі трохи почекати.
Мені 65 років, сестрі 57. Ліда добре знала, що гроші у мене були, адже я повернулася із заробітків, де була 18 років. Звичайно, що я щось таки заробила і з пустими руками не приїхала. Але ж хіба це причина, щоб зараз розкидатися грошима?
Я побудувала собі великий будинок, в якому ми з чоловіком зараз і живемо. А своїй єдиній доньці я купила квартиру в місті, вибрала велику, трикімнатну. Так що і себе, і дочку я забезпечила.
Знову повертатися в Італію я не хочу, здоров’я вже не те, та й роки беруть своє. Хоча я бачила і 75-річних українських заробітчанок, але брати з них приклад я не хочу, хочеться трохи і для себе пожити, бо ж для чого я так важко гарувала всі ці роки на чужині.
Сестра моя на заробітки їхати не хотіла, хоча я не раз її кликала. Але з часом вона таки зрозуміла, що без заробітків будинок їй ніколи не побудувати, тому відправила за кордон свого чоловіка.
Будувалися вони багато років теж. А в грудні минулого року сестра прийшла до мене грошей зичити, хотіла 7 тисяч євро. Гроші їй були потрібні, щоб купити в нову хату меблі і техніку, вона хотіла до Нового року зайти в будинок, а на Різдво новосілля справити.
Ліда порахувала, що чоловік до літа мав би заробити цю суму, він після свят знову поїде закордон і почне щомісяця присилати гроші, і так вони полегенько мені їх віддадуть.
Не позичити я не могла, бо це ж рідна сестра, але щось всередині мені підказувало, що ці свої гроші я побачу не скоро.
Чоловік сестри не поїхав закордон, бо не встиг, тепер сидить вдома – в хаті з меблями, купленими за мої гроші.
Ліда руками розводить, мовляв, а звідки ми тепер візьмем, час який, сама бачиш.
От і роби що хочеш. Я вже втратила надію, що поверну собі ці гроші. А це навіть для мене немала сума.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую