fbpx
Життєві історії
Рік тому, зовсім несподівано, мені подзвонила моя рідна бабуся, батькова мати. Відколи він нас залишив, вона пропала з мого життя. А тут таким тихим голосом говорить, що дуже скучила за мною, просила приїхати. Я сказала, що не поїду до неї. А в кінці грудня бабусі не стало і люди здивували мене

Я хочу сказати, що уже часто легко говорити і пліткувати про чуже життя, але варто добре подумати, перш ніж говорити недобре про людину.

– З моїм рідним татом моя власна мама розлучилася ще коли я була малою, мені було тоді 7 років. Батько мій просто пішов від мами до іншої, просто одного дня сказав їй про те, що залишає свою сім’ю, пішов з нашого життя, і більше ніколи в моєму житті не з’являвся, тільки перераховував якісь копійчані аліменти, які, особливо, нічого для нас не міняли.

Хоч я була ще малою дитиною, але ті часи пам’ятаю гарно, мамі було дуже важко, непростий час був для нас обох. Мене може зрозуміти той, хто залишився без тата, вірніше батько залишив його сам.

І батькові батьки теж, мої дідусь і бабуся, якось зовсім несподівано, майже перестали з нами спілкуватися.

Ось виходить так, що була бабуся у мене, яка приїжджала часто в гості, ми до неї їздили на дачу пару разів, вона мені книжку читала, подарунки дарувала на день народження.

Все-таки я вже в такому віці була, що вже розуміла трохи і багато пам’ятаю з тих часів. А потім – немає бабусі, наче й не було, я не могла зрозуміти, як таке можливо. І ні дзвінка, ні листа, ні листівочки від неї я не отримувала за всі ці довгі роки, відколи нас покинув батько, абсолютно нічого.

– Прикро було напевно тобі? Мені важко це зрозуміти, адже рідні бабусі та дідусі все життя були поряд зі мною, і завжди брали участь в моєму вихованні.

– Щиро зізнаюся, я спочатку дуже переймалася цим, а потім звикла, це ж дитинство, дитиною відчувала себе щасливою, просто лише зараз розумію, як мамі було нелегко. Незрозуміло – як так можна.

Але був дуже великий один плюс в тому, що в моєї мами, на щастя, була досить таки велика і дружна родина, бабусі, тітоньки, племінники, так що чого-чого, а спілкування з родичами у нас було достатньо, нам усі намагалися допомогти хто чим міг, тому особливо важко нам тоді не було, рідні люди весь час були поряд з нами.

Кожен хотів нас розрадити, підтримувати. Родичі часто купували мені одяг, приносили мамі продукти. Підтримував кожен, як міг, щоб ми не відчували себе самотніми.

Потім моя мама, так склалася її доля, вийшла заміж вдруге.

Її чоловік дуже добре, як не дивно, до мене ставився, виховував, як свою рідну донечку, завжди так добре піклувався і про мою маму, і про мене.

Про бабу Марію, матір мого рідного батька я і не згадувала ніколи за всі ці роки, адже вона повністю поділася з мого життя, поки вона сама не подзвонила мені рік тому, минулої зими.

– Цікаво дуже, що ж вона хотіла від тебе після довгих років мовчання?

– бабуся, несподівано, просто сама про мене згадала. Слабким таким спокійним голосом повідомила, що у неї недобрі справи, вона робити вже нічого не може особливо сама.

Попросила, щоб я приїхала до неї, буде краще, якщо я це швидко зроблю, провідала її, вона скучила за мною. А я відразу від цього відмовилася.

Я сказала їй прямо, що зла на неї не тримаю, але приїжджати не бачу сенсу до чужої людини. Чужа для мене вона зовсім, нерідна.

А нещодавно її не стало, але я не поїхала попрощатися з нею, не хотілося мені зовсім їхати туди. Чому я маю це робити, коли душа не бажає того.

Мені інші люди говорили і зараз говорять, що так не можна, бо вона моя бабуся, рідна мені людина.

Але я вважаю, що вчинили правильно, бо, якби у неї все було добре, вона б мені не зателефонувала ніколи, а далі купалася б у своєму щасті. Вона за ці роки жодного разу про мене не згадала.

Тоді навіщо воно мені все це треба? Люди мене не розуміють, бо не жили моїм життям і не були на моєму місті, і я ще коли сама буду людиною похилого віку, ще дуже шкодуватиму про це. Але невже я не права?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page