На заробітки я поїхала відносно пізно, десять років тому. Мої подруги вже по десять років були заробітчанками, а я все ніяк не могла наважитися. А потім таки вирішила, що поїду хоч на два-три роки аби собі щось на старість відкласти.
У мене є дорослі син і дочка, живуть вони окремо, і постійно чекають від мене допомоги. Син живе у невістки вдома, а дочка власного житла не має, вони з чоловіком винаймали квартиру.
Я ж жила в невеличкому будинку в селі. Забрала мене в Італію сусідка, вона ж і допомогла з першою роботою. Я заробляла непогано: 800-900 євро, які я отримувала на своїй першій роботі (я доглядала літню італійку), здавалися мені казковою сумою, таких грошей я ніколи в руках і не тримала.
Першою зметикувала моя донька. Вона запропонувала гроші складати, не витрачати їх на дрібниці, і тоді за три роки можна буде купити їй квартиру. Я погодилася, бо доньці і справді дуже було потрібне житло. Сину і невістці ця ідея не дуже сподобалася, але вони промовчали.
На першій роботі я пропрацювала три роки, і якраз заробила необхідну суму доньці на квартиру. Але далі треба було робити ремонт, купувати меблі, і все було – мамо, дай.
І я давала, а що робити. А коли донька більш-менш обжилася, виступив син з невісткою, мовляв, він така сама дитина, тоді чому доньці все, а йому нічого.
Син захотів машину, тому наступних три роки я відкладала гроші на бажання сина. А далі діти вирішили, що зароблену суму я маю ділити на три частини: їм обом і собі.
Опам’ятала мене моя сусідка, яка запитала, коли я збираюся для себе заробляти. Застерегла, що таку помилку роблять багато заробітчанок – відправляють все зароблене дітям, а потім залишаються ні з чим.
Так я почала зменшувати допомогу дітям і відкладати собі. І дочка, і син це відразу зауважили. Вони нічого прямо не говорили, але я бачила, що вони образилися, навіть стали мені рідше телефонувати.
А цього року я приїхала додому на зимові свята, так ні дочка, ні син мене в гості не покликали. Сказали, що їдуть компанією на гірськолижний курорт. Ніколи не їхали, а цього року зібралися. Дуже мені було прикро самій в хаті Різдво святкувати. Якби я знала, що так буде, я б взагалі додому не їхала. Дочка, до речі, мене відмовляла від поїздки в Україну, тепер я знаю чому.
Розумію, що поки давала гроші, була дітям потрібна. А зараз я говорю з ними раз в місяць, не частіше. Та рішення свого змінювати не збираюся. Планую ще кілька років побути в Італії, щоб заробити собі щось на старість, хоч кілька тисяч євро відкласти.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.