Я давно вдова, а рік тому я вийшла на пенсію. Тепер моє життя дуже змінилося, мені сумно, не можу знайти собі заняття, бо маю занадто багато вільного часу.
Все своє життя я була серед людей, адже пропрацювала організатором заходів в нашому міському палаці культури.
А зараз і поговорити ні з ким, бо живу я сама. Діти мої вже давно дорослі, у них свої сім’ї і турботи. А я одна сиджу в порожній квартирі.
Вони приходять до мене, але не часто, бо вважають, що поки мені допомога не потрібна, нема сенсу до мене щодня їздити.
Але мені спілкування потрібне, а я коли їм не зателефоную, вони вічно зайняті.
Кілька місяців тому я випадково на вулиці зустріла свого колишнього співробітника Івана. Ми розговорилися, і з’ясували, що він, як і я, одинокий вже кілька років.
Ми домовилися ще якось зустрітися, а потім ще, і ще. І так між нами зав’язалося дуже тісне спілкування.
Іван зізнався мені, що я давно йому дуже подобалася, і зараз теж він в захваті від мене, тому він мені запропонував зійтися і жити разом.
Пропозиція мені дуже сподобалася, але без дітей прийняти рішення я не могла, мені треба було почути їхнє ствердження.
Та я навіть не уявляла, якою буде їхня реакція.
Якби я знала, як мої діти відреагують, то краще б їм нічого не говорила.
Як малій дитині вони почали мені розповідати сумні і неприємні історії і сказали, що якщо я не відмовлюся від своєї затії, то вони просто відмовляться від мене.
Молодь зовсім не розуміє, що люди мого покоління зовсім інші: у нас строго виховували порядність і доброту.
У наш час було все по-іншому. Як мені переконати свою сім’ю в тому, що Іван прекрасна людина?
Не думала, що зіткнуся з такою проблемою, коли доведеться власним дітям доводити, що я теж маю право на щастя.
Квартира у мене є, пенсія теж, так що по великому рахунку я від дітей не залежу. Але не хотілося б з ними псувати свої стосунки.
Дві мої дочки мені прямо заявили, що заміж мені пізно, щоб я схаменулася і думала про внуків.
Але я теж хочу бути щасливою, а не доживати свої роки в самотності.
Що робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна