Декілька років тому мого чоловіка не стало і я залишилася сама. Ми вирости та виховала двох дітей Світлану та Олександра. Обом дітям дали гарну освіту, зробили хороше весілля, допомогли з купівлею житла, завжди старалися все для них, аби вони були щасливими. Але як виявилося, погано виховали, про що я шкодую і досі.
Після того як чоловіка не стало, я залишилась сама. Діти мої вже зовсім дорослі, мають свої сім’ї, дітей, працюють на гарних роботах. Одним словом забезпечені та зайняті своїм життям.
Рік тому я вийшла на пенсію, вже не працюю після того. Живу лише за рахунок пенсії лише. А ви ж знаєте які зараз пенсі в наш час, майже ні на що не вистачає. Комунальні заплатити, їжу найдешевшу і найнеобхіднішу купити, та й не залишається більше нічого.
Мої діти досить чудово знають яку я пенсію отримую зараз, але ніхто так і не подумав допомогти матері, жодного разу навіть мови про це не було. Навіть буває і не зателефонують за цілий тиждень мені. Якось раз дочка приїжджала, так продуктів привезла, запитала чи в мене все добре, чи всього вистачає. Мені було не зручно перед Світланою, сказала, що все добре, але ж вона бачила, що в мене в холодильнику порожньо зовсім. Можливо просто зробила вигляд, що повірила.
За сина Олександра взагалі і говорити не буду нічого, там невістка всім розпоряджається, до мене майже не приходять в гості. Але ж подзвонити рідній матері можна, запитати як справи, чи жива ще.
Не розумію, як так можна? Мої син та донька досить забезпечені люди, працюють на гарних роботах. Дочка з чоловіком та дітьми завжди їздять десь відпочивати за кордон, кожного разу в них поїздки на курорти. Їздять на власних машинах, і не дешевих я вам скажу. Дітям завжди дорогущі та найновіші телефони купують, в мене пенсія навіть малої частини не вартує того телефону. А одяг який дорогий купують. Не розумію я такого, можна ж купити дешевше щось, і економія була б. А то дочка іноді скаржиться, що їм не вистачає.
В сестри діти завжди для неї все роблять, допомагають їй в усьому, і продукти якісні завжди купують, і за комуналку платять самі, ремонт недавно затіяли в її квартирі, кажуть застаріле вже все, хочуть, щоб мама жила в комфорті. А мені так прикро стає за себе, аж очі вологими враз стають. Невже в мене діти гірше виховані, невже я не правильно їх виховувала? я ж для них старалася, все найкраще давала їм. Раніше завжди просила допомоги в сестри, і гроші позичала коли потрібно було, а зараз навіть соромно просити, бо не знаю чи зможу віддати. А ще як запитає чому діти не допомагають, так взагалі хоч очі кудись ховай.
Колись мені батьки теж допомагали всім чим могли, і будинок побудувати допомогли нам з чоловіком. Але ми ніколи їх не полишали, а тим паче на старості, я ніколи не забувала про маму й тата, часто в гості їздили, продукти купували, в господарстві чоловік допомагав батькові, будинок для них перекрили за власний рахунок. Ні копійки за не взяли. А коли батьків не стало, будинок продали в селі і гроші віддали для дітей, їм потрібніше, ми так тоді гадали. Але краще б ми тоді ті гроші залишили для себе. Тепер навіть буває хліба немає за що купити, але це зовсім нікого не цікавить. Навіть не знаю, як живуть інші пенсіонери на ці мізерні копійки, в мене не виводить, хоча я не витрачаю кошти на щось дороге, економлю на всьому.
Мені соромно за своїх дітей. Не розумію, яку помилку я зробила.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
