Ще рік тому я планувала повертатися з заробітків додому. В Італії я вже 10 років. Працюю баданте, зараз доглядаю літнього італійця. Він дуже добрий чоловік, можна сказати, що з роботою мені нарешті пощастило.
Коли я розповіла йому свою історію, то він на наступний місяць навіть зарплату мені підняв на 100 євро. Каже, що хоче допомогти. То ж я вирішила залишитися і ще працювати, щоб трохи і собі заробити, поки є можливість.
В Італію я поїхала не з доброго життя, хотіла доньці допомогти. Я рано овдовіла, Марину виховувала сама. Жили ми з мамою в старій хаті, грошей, щоб її відремонтувати не було. Я розуміла, що єдиним виходом покращити свою ситуацію є заробітки. Мама обіцяла за донькою приглянути.
Я поїхала, заробила доньці на квартиру, зробила там ремонт. Рік тому Марина вийшла заміж і переїхала з чоловіком у власну квартиру. Мама залишилася одна, але Марина щотижня до неї навідувалася, привозила все необхідне, прибирала, прала, готувала. Я висилала гроші і донька зробила в маминому будинку ремонт, навіть ванну кімнату добудувала, провели в будинок всі зручності.
Все було добре, поки моя старша сестра Оксана не розлучилася з чоловіком і не захотіла повернутися до матері. 30 років тому вона дуже вдало вийшла заміж і живучи з чоловіком заможним життям, про нас і не згадувала. Я не раз просила її позичити мені гроші, коли в мене були складні часи, але Оксана завжди мені відмовляла. Навіть коли я їхала в Італію, гроші на дорогу мені зичили чужі люди.
А зараз вона сама залишилася без нічого, бо її чоловік знайшов собі іншу, єдиний син поїхав за кордон на постійне проживання, він прийняв сторону тата, сказав, що так буває. Обіцяв Оксані з часом допомогти. Будинок Оксанин чоловік записав на свою маму, так що вона навіть не має що ділити. Вона все життя ніде не працювала, її забезпечував чоловік, то й відсуджувати нема що.
Повернулася сестра до нашої матері під приводом того, що мамі догляд потрібен, а я в світах чужих людей доглядаю. Не знаю, як їй це вдалося, але мама переписала свій будинок на Оксану. Мені, коли я повернуся, не дістанеться там нічого.
До доньки я теж не піду, квартира у них однокімнатна, скоро дитина народиться, місця і так мало. То ж повертатися мені немає куди. Синьйор запропонував мені ще залишатися і складати гроші собі на квартиру. Розумію, що на це піде ще чотири-п’ять років, але нічого не вдієш.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
