Моя донька Наталя свого часу вийшла заміж за свого колишнього однокласника. Все, здавалося б, у них складається досить добре, на перший погляд: народився у них хороший синочок, виплатили вони кредит за досить таки хорошу машину, зараз думають про переїзд в інше місто, з більш високими зарплатами, вже роботу собі там підшукують хорошу, щоб мати достаток в усьому.
Зять Микола у мене – на всі руки майстер: вміє лагодити усяку електроніку, і робить майже всі види ремонтних робіт сам, про це всі знають, його усім рекомендують, в роботі він старається гарно.
Хоча мій зять Микола і не працевлаштований офіційно, завдяки своїй працьовитості він ніколи не сидить без роботи і заробляє дуже навіть непогано, за нашими місцевими мірками, на ньому практично тримається весь сімейний бюджет.
Останнім часом Микола допомагає своїм татові й мамі з ремонтом квартири, і моя дочка, як хороша дружина, теж в цьому бере добру та активну участь. Моя Наталочка, до речі, не дивлячись на те, що у них з чоловіком маленьке дитятко, теж намагається підробляти – допомагає чоловікові швидше накопичити на переїзд, вона у мене дуже старанна і економна.
Дочка не так давно влаштувалася працювати касиром в невеличкому магазині біля нашого будинку, і виходить працювати три рази в тиждень. Онука в ці дні вони зазвичай залишають зі мною.
Якщо у мене немає якихось своїх термінових справ – я своїм дітям у допомозі ніколи не відмовляю, стараюся завжди відгукнутися на їхнє прохання. Вважаю, що я, як рідна бабуся, просто зобов’язана брати участь у вихованні їхньої дитини і допомагати молодим домагатися поставлених цілей, адже мрію, щоб в них було краще життя.
Влітку я часто виїжджала на свою дачу. Діти привозили мені онука прямо туди, щоб я наглядала за ним, навіть не запитуючи мене, чи є у мене час, щоб тиждень няньчитися з малою дитино, поки Наталя з Миколою відпочивають вдома, і залишали на 2-4 дня, а то й на цілий тиждень. Мої діти теж бувало залишалася на вихідні, щоб позасмагати, поїсти шашликів, сходити на риболовлю, або просто погрітися на сонечку в моєму великому саду.
А одного разу, було це минулого року, під кінець дачного сезону я вирішила, що раз вже діти так часто залишаються у мене на дачі, то я можу попросити свого зятя про одну невеличку послугу – допомогти там з ремонтом, потрібно було просто замінити пару дощок на веранді, закрити дірку в паркані та трішки полагодити дах, щоб не так, коли дощ іде.
Мій зять погодився мені допомогти, і ні слова не сказав про те, що я буду щось йому винна за роботу. Єдине, що зробив Микола, то це зорієнтував мене у вартості матеріалів, і сказав, що все привезе сам, а мені потрібно буде повернути йому гроші за чеком, тобто оплатити вартість лише будівельних матеріалів.
Так як ми не чужі люди, я щиро розраховувала на те, що допомога Миколи буде безкоштовною для мене. Він все відремонтував, запитав, чи задоволена я його роботою, і коли я відповіла, що «так» – пред’явив мені рахунок ще й за свою роботу.
Те, що я була здивована тим, як себе повів чоловік моєї рідної доньки, для якої я робила все і завжди їй в усьому допомагала – це ще м’яко сказано, адже моя дочка його батькам допомагає робити ремонт безкоштовно. І я з їхньою дитиною постійно няньчилася, не просячи за це грошей, у мене навіть в голові і думки такої не було. Так з якого дива я маю платити власному зятю за допомогу з дачею, якою він теж користується?
Вважаю й досі, що Микола чинить не по-людськи: влаштовує з родинних відносин якусь незрозумілу комерцію. Не знаю, як бути: оплатити йому цю суму, адже добре, що там хоч не так багато вийшло, і у мене є ці гроші зараз, за літні місяці, коли була менша комуналка, я їх відклала, або поскаржитися дочці, і попросити її поставити свого чоловічка на місце? Вона ж своїм свекрам безкоштовно допомагає, навіть ніколи не думала в них просити за це гроші.
Фото ілюстративне.
