Мені 48 років. У мене є сім’я: чоловік і син. Так склалося, що я зараз доглядаю свою свекруху, хоча ще рік тому я з нею навіть по телефону не хотіла спілкуватися.
Справа в тому, що мама мого чоловіка в свій час була дуже проти нашого шлюбу.
Раїса Петрівна мала дуже владний характер, все життя вона працювала на керівних посадах, тому була доволі жорсткою і у словах, і у діях.
Ми з чоловіком одружилися доволі молодими: мені було 18 років, Олександру – 20.
Зрозуміло, що ні грошей на проживання, ні свого житла у нас не було. Були тільки почуття і віра в те, що все буде добре.
Свекруха спочатку намагалася заборони синові одружуватися зі мною, але коли зрозуміла, що все марно, і він її не послухає, сказала, що відмовляється нам допомагати.
У неї було багато можливостей нас підтримати, але вона цього не зробила, бо я їй не подобалася.
Для свого другого сина свекруха вже сама шукала наречену, щоб була їм рівня.
Брату чоловіка вона і весілля величезне зробила, і квартиру подарувала, і грошима допомагала.
А нам – нічого! Зовсім! Ми все самі.
Як не старалася свекруха, але сімейне життя її молодшого сина не склалося. Брат чоловіка з дружиною настільки звикли до того, що свекруха має їм все дати, що самі не працювали.
А коли мама чоловіка пішла з своєї посади на пенсію, і припинила їм давати гроші, то тут їхня сім’я і не витримала, вони розлучилися, бо не могли зрозуміти, хто їх тепер має годувати.
Невістка поїхала за кордон, а брат чоловіка став заглядати у чарку, і пустив по вітру все, що мама йому дала. Втратив навіть квартиру.
Тим часом, у нас з чоловіком все добре, бо ми звикли розраховувати лише на себе. Ми маємо свою прекрасну квартиру, яку придбали самі. Обоє працюємо і непогано заробляємо. Наш єдиний син уже дорослий і давно живе окремо.
А рік тому свекруха сильно занедужала, довго лежала в лікарні, а коли повернулася додому, то зрозуміла, що їй дуже потрібна допомога.
Вона першою зателефонувала нам і попросила у нас пробачення, сказала, щоб ми до неї прийшли, бо нам треба поговорити.
Свекруха просила мене, щоб я приходила до неї і допомагала, а за це вона пообіцяла нам свою трикімнатну квартиру в центрі міста.
Я погодилася, але не через спадщину. Просто переді мною стояла абсолютно інша людина, від тієї надмірної Раїси Петрівни вже нічого і не залишилося.
Зараз – це пенсіонерка, у якої є проблеми із здоров’ям, і яка дуже потребує допомоги.
Мій син зустрічається з дівчиною, і найближчим часом збирається з нею одружитися.
Майбутня невістка мені не сподобалася, але я вирішила, що не хочу повторювати помилки своєї свекрухи. Син дорослий, нехай сам думає, а для мене головне, щоб він був щасливий.
Чи пробачила я до кінця свою свекруху? Не знаю. Але в цій ситуації я кинути її не можу. Адже я сама скоро стану свекрухою, і треба дітям показати добрий приклад.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
