Ніколи б і не подумала, що на старості років я ще й з свекрухою поживу, але в житті, як на довгій ниві, все буває.
Ми з чоловіком одружилися молодими. Він у мене вчений, в інституті працював. А я на завод пішла, бо так легше було квартиру отримати, адже свого житла ми не мали.
Через 10 років після важких скитань по гуртожитках і знімних квартирах ми нарешті переселилися в своє житло. Тут у нас два наших сина народилося.
Прожили ми з чоловіком скоро буде 40 років. Мені самій вже 62.
У чоловіка в селі є старенька мама, свекрусі зараз 87 років, і їй важко одній справлятися по господарству.
Так склалося, що до неї в село я не любила їздити, чоловік сам маму провідував завжди.
Вона ніколи мені нічого поганого не зробила, але і доброго також, тому приятельські стосунки між нами так і не склалися.
Поки ще свекор жив, все було добре. А рік тому його не стало, і мій чоловік став по кілька разів на тиждень до матері їздити.
А потім сказав, що має до мене серйозну розмову – здалеку запитав, як я ставлюсь до того, що до нас на зиму переїде його мама.
Питав чоловік обережно, адже по-суті, це моя квартира, яку ми отримали завдяки мені, і він це добре пам’ятає.
Оскільки зараз ми живемо самі, і кімната наших хлопців давно пустує, я погодилася на те, щоб свекруха до нас переїхала, і жодного разу я про це не пошкодувала.
Живе у нас свекруха вже кілька місяців, я її для себе заново відкрила, наскільки вона тихенька і мила людина. Тепер я розумію, що це в силу свого характеру вона не нав’язувалася мені, а я все життя думала, що я їй не подобаюсь.
Зараз ми вечорами сидимо безперервно, наговоритися не можемо. Вона мені маму мою нагадала, якої вже багато років немає. Від неї віє таким же теплом, як від моєї ріднесенької матусі, я наче знову гріюся біля матусі.
А ще, зараз два моїх сини боронять Україну на передовій, і нам з мамою легше удвох пережити це, молимося щовечора, аби Бог зберіг і наших дітей, і усіх синів, що зараз виборюють нам Україну.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.