fbpx

Рік тому ми були на дні народження в нашого знайомого. Ми там добре посиділи, чоловік повернувся додому вже веселим і, несподівано, став говорити, що більше не може тримати від мене в секреті своє минуле життя. Коли Петро розповів правду, чому він щомісяця їздить в село, я подивилася на нього інакше

Щиро кажучи, я дуже довго перед цим думала, але таки вирішила написати свою історію, щоб поділитися смутком і знайти розраду в коментарях, адже сподіваюся отримати дієву пораду, яка змінить на краще моє життя.

Сьогодні таки на душі важко, можливо, читачі допоможуть розібратися в ситуації, яка склалася в моєму житті.

Подруг та близьких людей у мене мало і їм не до моїх проблем зовсім зараз, кажуть, що я просто думаю, що весь світ має обертатися довкола мене, на мало що зважаю, але так не буває в сучасному житті, бо таке воно життя, зовсім непередбачуване. А мені дійсно зараз непросто.

Мені скоро буде 60 років. Перший раз я вийшла заміж, народила дочку, життя з чоловіком не складалася, на жаль, на той час – мабуть ми поспішили і з одруженням, і з дитиною. Йому хотілося гуляти, таке життя йому подобалося більше, він казав, що ще мало побачив в житті, а я такого зовсім не розуміла, довелося розлучитися, ми виявилися зовсім різними людьми.

Я, щиро кажучи, ще й досі дякую своїм батькам, вони подбали про мене з донькою, купили нам двокімнатну квартиру. Але все ж у мене довго особисте життя не складалося після того, ніхто всерйоз до мене не ставився.

Мені пощастило в 39 років, коли доньці було вже 17 років. Став за мною доглядати приїжджий чоловік: він просто приїхав до нашого міста назавжди, жив в гуртожитку, на рік молодший за мене. Я давно забула – що таке троянди на побаченні, та подарована коробка цукерок. Мене один раз так здивував колишній чоловік і то один раз, а тут – при кожній зустрічі наречений Петро приносив три великі троянди.

У спілкуванні він мені розповідав, що одружений ніколи не був, тато й мама його живуть далеко, він їм відсилає частину грошей періодично, так як в їх селі зарплати і пенсії мізерні.

Звичайно ж, я чекала пропозиції вийти заміж, але Петро чомусь зовсім не поспішав, зате із задоволенням оселився у мене вдома. Дочка до того часу поїхала до моїх батьків, щоб вступити до інституту. Квартира порожня, мені веселіше і спокійніше, самотності немає. Розписалися лише через три роки від дня нашого знайомства – на цьому я більше наполягла, щоб люди не засуджували мене.

Петро мій періодично їздив до своїх батьків, на свою батьківщину, свекри мої досі живуть у своєму маленькому селі, свекрусі 84 роки, свекру – 86. Мене з собою Петро ніколи не брав, говорив, що там нудно, мені буде не цікаво і немає що мені там робити, краще ми з ним на море будемо їздити. А я і не сперечалася, чомусь думала, що то свекри не дуже хочуть знайомитися зі мною, так і жили. З батьками мого чоловіка ми бачилася тільки по скайпу, та й сильно не спілкувалися, так тільки: «Здрастуйте – до побачення!».

Я дуже хвилювалася, що у нас не було дітей, не склалося, на жаль. Але чомусь Петро про це не хвилювався зовсім з цього приводу, говорив, що діти – це не головне в сімейному житті, аби ми були по-справжньому щасливі і дбали одне про одного.

Довго я не розуміла його небажання мати дітей, як все з’ясувалося в один вечір, десь рік тому. Прийшли ми з гостей, де святкували день народження нашого хорошого знайомого, Петро вже такий веселенький був після посиденьок, вдома раптом як розплачеться і все примовляє:

«Не можу я так більше, не хочу у невідомості бути – в неправді, все життя від тебе таємницю ховав, вона мені як тягар якийсь на душі».

Стала я вже його просити, щоб він все розповів – душу полегшив собі, а сама й гадки не мала, що чекає на мене і якою гіркою буде та правда мені.

Його розповідь привела мене в повне нерозуміння. Виходить так, що майже два десятки років я нічого не знала. І навіть не здогадувалася про те, що мені Петро не говорить всієї правди про своє життя.

Виявляється в тому селі, де живуть у нього батьки, у нього є колишня сім’я – дружина і двоє дітей. Одружився він відразу після армії, народилися погодки – два сина. Дружина постійно сперечалася з ним за гроші і за його спосіб життя: майже як у мене в першому шлюбі, коли чоловік любив відпочивати та гуляти.

Розлучилися, він платив аліменти, але їх теж виявилося мало для дітей. Чоловік вирішив виїхати на заробітками і подалі від колишньої родини, правда, перед виїздом загубив паспорт, а коли його відновили, то печаток про одруження і розлучення вже не було, та й діти були не вписані. Ну що ж – з чистим паспортом як з чистою совістю: пора в нове життя.

Перед виїздом на заробітки Петро домовився з дружиною, що він їй буде неофіційно платити аліменти, просто надсилати з заробітку. А мені казав, що батькам висилає. Але і це ще не все. На заробітках він вирішив, що знайде собі жінку, у якої вже є квартира – що ж по гуртожитках постійно тіснитися? Він розумів, що так буде легше йому і дешевше.

Знайшов одну жінку тоді, як і планував, розповів їй всю правду – що був одружений, діти є, але та його попросила піти відразу, як тільки дізналася про все. А тут я підвернулася якраз, він вирішив мені нічого не говорити про минуле, щоб не спіткала його така сама доля, як з жінкою тією. Тим більше я потрібна йому була заради квартири: хата порожня, господиня хороша, одружитися він не збирався, навіть не кохав тоді мене.

Тільки одружившись він відчув, що якісь щирі почуття до мене прокинулися, Петро дійсно щиро покохав мене, але було вже пізно щось мені розповідати, вирішив, що буде краще, якщо він мовчатиме про все, адже боявся зруйнувати наш шлюб.

Ось так і жили весь цей час: я нічого не знала про його минуле життя, а Петра все більше відкликала совість. Він їздив, відвідував дітей, пересилав їм гроші, а коли з’явився комп’ютер – таємно спілкувався з дітьми, які вже самі виросли.

Чоловік розповів цю історію, заснув, а на наступного дня все переді мною вибачався за свою таємницю, говорив, що щиро кохає мене, жити без мене вже не може. А всередині мене ніби все згасло, все це мене так засмутило, в мені змінилося все просто за одну єдину ніч.

Виходить, всі ці троянди і доглядання, які були з його сторони до нашого весілля були неправдивими, заради користі? І як він міг мені говорити неправду всі ці роки?

Минув відтоді вже рік, ми живемо разом з Петром і досі, я розумом розумію, що все добре, але якась душа стала тверда, як камінь, наче нерідна людина він мені. Петро зі мною дуже уважний, а я як крига – холодна, ніякого бажання у мене немає навіть спілкуватися з ним щиро, не знаю, як ожити.

Я стала нелюбити троянди, мені здається, що будь-який комплімент або визнання в коханні від мого Петра – неправда. Я його щиро кохаю, але ніяк не змирюся з цією таємницею: і що дружину з дітьми приховав, і що одружився не люблячи мене, а в першу чергу думав лише про користь. Як себе змінити і забути про все – я вже не знаю. Сумно, дуже мені прикро і досі.

Що зробити мені, чи краще розлучитися, адже ніколи вже не буде як до нашої розмови, хоча й на старості років не хочеться залишитися одній, адже наче добре у нас все?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page