Після інституту я закохалася в Дмитра. Як то кажуть, кохання з першого погляду, а головне – взаємне. Через пів року ми одружилися, а ще через рік у нас з’явилася двійня. Часу не вистачало ні на що, я навіть не уявляю як я з цим всім справлялась. Але час йшов, діти пішли садочок, я на роботу і стало ще важче.
Це сталося рік тому, на той момент у мене було все, про що я зараз можу тільки мріяти: сім’я, люблячі діти, коханий чоловік, робота, друзі, я жила в місті, яке по-справжньому люблю, але все це я не цінувала. Завжди скаржилася на друзів, колег, які мене не розуміють, на чоловіка, який, як мені здавалося, приділяв мені мало часу і уваги, скаржилася на роботу, яка здавалася мені дуже складна. Зараз же цього всього у мене немає.
Рік тому, до нас в офіс приїхали з-за кордону представники головного офісу. Ми зустріли колег і влаштували невеликий корпоратив. Там я і познайомилася з Асланом. Я знову відчула те забуте почуття кохання. Він був турботливим, уважним, ввічливим просто чоловік мрії будь якої жінки. Відтоді в мене почався роман. Я відчувала себе на сьомому небі від щастя. Але все це швидко закінчилося.
Вже через місяць Дмитро дізнався про мої стосунки з Асланом. Була серйозна розмова і ми вирішили розлучитися. Аслан запропонував вийти за нього заміж і поїхати в його країну. Я ж звісно погодилася і дуже зраділа. Пообіцяв прийняти моїх дітей, як рідних, але спочатку ми мали поїхати на батьківщину Аслана удвох, там одружитися, а потім забрати дітей.
Тож так ми і зробили. Діти залишилися з Дмитром, а я поїхала з Асланом. Все було як у казці. Великий будинок, дорогі меблі, басейн у дворі – ну справжній палац. Походи по дорогих ресторанах, клубах і таке інше. Так продовжувалося ще деякий час, але на весілля не було й натяку. Коли я починала цю тему, Аслан обіцяв, що як тільки владнає питання по бізнесу, так зразу ми і одружимось.
Минув рік, Аслан міг по місяцю бути у відрядженнях, а коли приїжджав, то не надовго. А коли я в останнє запитала про одруження, він сказав, що більше мене не кохає і дав квиток назад на Батьківщину. Що я відчувала в той момент описати важко.
Зараз я живу в селі, у своєї матері. Колишній чоловік разом з дітьми переїхав в інше місто. Після нашого розлучення його значно підвищили на роботі, допомогли придбати велику квартиру в центрі міста батьки, він влаштував дітей в приватний садок. Зі мною спілкуватися не хоче і сказав, що ніколи не пробачить.
Зараз я вже пів року не можу знайти роботу і все частіше і частіше згадую про свою колишню “важку роботу”. Про сім’ю, яку з такою легкістю втратила. Саме в такі моменти, коли втрачаєш в один момент все, що в тебе було, починаєш шкодувати про те, що не цінував життя, яке у тебе було, шкодуєш, що не бачив кожної проведеної хвилини з коханим чоловіком і дітьми. Цінуйте таке життя, яке у вас є, адже в будь-який момент все може змінитися.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
