Рік тому моя дочка разом з дітьми поїхала за кордон.
Мій зять вже останніх років 5 живе і працює в Португалії, от дочка до нього і поїхала.
Подався зять на заробітки не з доброго життя. Вони квартиру взяли в кредит, а потім ще позичили гроші і машину купили.
Борги тільки зростали, от зять і поїхав за кордон, щоб швидше з усім розрахуватися.
Донька моя залишилася вдома з двома маленькими дітьми, вона якраз сиділа в другому декреті і ще не працювала.
З свого боку, я завжди допомагала чим могла. І до них приходила, щоб з дітьми посидіти, і до себе внуків частенько забирала.
А на початку весни в минулому році моя донька вирішила, що їде до чоловіка.
Ключі вони мені залишили про всяк випадок, ми домовилися, що я час від часу буду ходити до них в квартиру, і перевіряти, чи все в порядку.
На наступний день я прийшла до них в квартиру і здивувалася.
Речі скрізь розкидані, донька, як збирала дітей – так і валяється все. Гори посуду, брудні вікна та меблі, ліжка не застелені.
Звичайно, що все так залишити я не змогла, тому відразу прийнялася за роботу.
Мила, терла, прала і прасувала в квартирі дітей кілька днів, все аж блистіло від чистоти.
Любо глянути, наче квартира стала більша, коли весь непотріб викинула і зайве заховала все.
Я так намагалася зробити все добре, що з ранку до ночі сиділа там.
А через кілька тижнів мені зателефонувала моя племінниця, вона родом з Запоріжжя, і стала просити мене, щоб я їх з дітьми впустила в цю квартиру на деякий час.
Знаю, що зробила помилку, і треба було запитати дозволу у них самих.
Але я знала, що зять не погодиться, а дуже хотілося допомогти родичам – от я тихенько в квартиру дочки їх і впустила.
До себе я їх впустити не могла, бо в мене однокімнатна квартира, а квартира дочки просто пустує.
Пожила в тій квартирі племінниця до кінця літа, а далі надумала з дітьми їхати в Польщу.
Вона поїхала, а я зайшла в квартиру і ледь не зомліла: і ремонт, і меблі були настільки понищеними і зіпсованими, що я просто не знала, що з цим робити.
Щось трохи, що могла, я зробила, але суттєво це картини не змінило. А нові меблі я купити не могла.
Місяць тому донька з дітьми повернулися додому.
Коли вона побачила, в якому стані їхня квартира, вона дуже засмутилася.
Я була змушена їй зізнатися в усьому, чим ще більше її засмутила.
Вона сказала, що не просила мене про таку допомогу, і що я не мала ніякого права впустити туди родичів без їхнього дозволу.
Дочка не знає, як все це виправити до приїзду чоловіка, адже коли він це побачить, то мало нам обом не буде.
Але ні в неї, ні в мене грошей на новий диван, чи новий стіл немає.
Максимум, що ми можемо зробити, це косметичний ремонт стін, які діти пообписували.
Вона так на мене образилися, що я просто зібрала речі і пішла.
Тепер я просто місця собі не знаходжу, мені дуже сумно одній, адже у мене крім них нікого немає.
Можливо, дійсно варто подзвонити доньці і вибачитися?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
