З Віктором ми одружені вісім років, є у нас дві дочки, старшій виповнилося три роки, а молодшій – десять місяців. Рік тому чоловік влаштувався на нове місце роботи, колектив в основному жіночий. Одна з колег Марина, теж заміжня жінка і має двох дітей, багато спілкувалася з Віктором як колега, в основному по роботі. Потім я з нею познайомилася, діти гралися разом, нічого підозрілого. Так і потоваришували, ходили сім’ями на шашлики, діти гралися, а ми спілкувалися. Вони були у нас в гостях, а ми у них.
Півтора роки тому, якраз у той час коли я чекала на другу дитину, я помітила, що Віктор почав мало звертати на мене увагу. Спочатку я думала, що можливо це через мій стан, але я помилялась.
Дізналася все по листуванню і по фото, які вона йому надсилала. Був скандал, я зібрала речі чоловікові і сказала щоб він ішов куди хоче. Віктор просив вибачення, стояв на колінах і говорив, що йому не вистачало моєї уваги. Кілька днів він пожив у одного товариша, кожен день приходив, ми розмовляли, він просив дати йому шанс. Запевняв, що більше такого не станеться.
Зараз я дала йому шанс, тому що розумію, що кохаю його і не хочу втрачати. Він піклується про нас. Каже, що кохає. Зрозумів і все усвідомив, майже в той момент, коли побачив свої речі біля порога.
На чоловік обід приїжджає додому. В стосунках також все налагодилось. Але є величезне “але” – вони продовжують працювати разом, в одному кабінеті і, які відносини у них насправді я, звичайно, не знаю. Ну і в душі у мене все неспокійно, хочеться прокинутися вранці і зрозуміти, що це все наснилося. Що не міг мій ідеальний чоловік так вчинити зі мною. Як жити з цими думками і почуттями далі не знаю.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
