В мене на роботі колежанка є одна. Мені часто шкода Світлану, адже знаю, що життя у неї зараз досить таки непросте, багато турбот і проблем.
Світлані зараз дуже непросто, тому я намагаюся підтримати її, хоча ситуація у неї доволі непроста.
– А брат мій молодший Микола взагалі самоусунувся від усього, вважає, що це не його турботи. Раз на тиждень лише телефонує та запитує – ну, як там мама наша? Улюблений мамин син, між іншим, вона душі в ньому не чула все своє життя. А так – все на мені виходить абсолютно. Уже рік просвітлої години не бачу. Перевезли мати в сусідній будинок практично, орендували зняли, щоб мені було зручніше. До неї в сусіднє містечко кожен день я б не наїздилася, це нереально, дуже важко одній все тягнути, я пробувала, але не вдалося.
– Ну, тут не посперечаєшся. Я тебе в цьому розумію, – підтримала я колежанку.
– Так навіть і в сусідньому будинку мені зараз дуже важко. З роботи біжу відразу до мами, доглядальницю відпускаю, готую, годую, мою, ліки даю. Випрати знову ж треба, прибрати трохи. Ночувати йду до себе додому, о шостій ранку – знову до мами, перевірити, як вона там, як справи у неї. До восьми доглядальниця приходить, я їду на роботу. Мама зараз ходити почала зовсім трохи по квартирі, їй трохи краще.
– О! Це дає надію, можливо, й тобі легше буде, – підбадьорила я Світлану.
– Так. Але ось сім’я моя зараз занедбана повністю, діти ростуть як трава, добре, звичайно, що не немовлята вже, а школярі. Але все одно, старший в дев’ятому, контролювати треба, а у мене зовсім на дітей своїх ні часу ні сил не залишається, і на чоловіка теж, на жаль, – невесело сказала колежанка моя.
У Світлани сім’я весь цей рік повністю забута. Діти та чоловік отримують увагу за залишковим принципом.
Виходить так, що щось вони там собі самі готують, кудись ходять, якось поки живуть без нагляду мами.
Ні, вони, звичайно, без претензій до своєї матері та дружини, все розуміють добре, такі обставини. Але у Світлани все одно душа хвилюється за своїх рідних.
– Намагалася готувати їжу великими каструлями, але кожен день одне і те ж є їм їсти зовсім не хочеться, дітям щось свіженьке потрібно їсти також, – зітхає Світлана. – У підсумку все йде в смітник, адже вони то забувають поставити в холодильник, страви псуються, то ще щось. А щодня стояти біля плити ще і вдома мені, чесно кажучи, зовсім ніколи, дуже прикро через це. Квартиру запустила власну за останній час, прибрати гарно скрізь та все давно вже треба. Хлопчаки намагаються щось робити, але це все далеко від ідеалу.
– Слухай, ну так треба з братом твоїм поговорити серйозно також. Звичайно, не справа, що ти одна всі тягнеш на собі. Нехай теж якось бере участь, це ж його мати. Чого це він жодного разу носа до неї не показує, – трохи незрозуміло було мені.
– Ой, а то я з ним не говорила. Сто раз намагалася достукатися до нього, вже і просила і молила його. У нього на все одна відповідь: «Я можу допомогти тільки грошима». Гроші дав – і більше з нього нічого не питай! Ось як так можна? Гроші все не вирішують сьогодні, крім них, ще купу всього треба робити, гроші то лише пів біди.
– Почекай, так, виходить, гроші якісь Микола, все таки, постійно хороші дає на матір?, – поцікавилася я.
– Ну. Так, гроші то він дає дає! Фінанси на ньому усі. Коли це все сталося рік тому, мама в лікарню потрапила, і нам сказали, що нас чекає ось це все, і, скоріше за все, надовго. Микола тоді відразу заявив: давай, мовляв, так – з мене гроші, скільки треба, з тебе все інше. Догляд, миття, готування, керівництво доглядальницею.
– І квартиру для мами він оплачує?, – поцікавилася я для розуміння.
– Так. Квартиру орендував він поруч з моїм будинком, переїзд організував, на доглядальницю грошей видає щомісяця – на картку переводить. Продукти замовляє раз в тиждень з розрахунку на маму і доглядальницю, оплачує, природно, сам теж. З поліклінікою теж він домовляється, масаж організовує, швидше за все, не безкоштовно, я в ці питання не лізу. Нічого про це не знаю, але мені фізично важко дуже біля мами ходити і цього ніякі гроші не замінять ніколи.
Насправді, оплачувати щось з перерахованого для матері Світлана навряд чи змогла б сама: живуть вони з чоловіком скромно, платять чималий кредит. Так що навіть половина витрат на квартиру і на доглядальницю сильно б вплинула їх по кишені.
Добре, що є Микола, який заробляє непогано, і гроші для нього не проблема.
– А, ну слухай, так ще можна жити, коли все сплачено, і не треба думати, де взяти гроші на наступний місяць. А ти кажеш – самоусунувся, не бере участі. Таки ж він чимало допомагає мамі своїй.
– Так звичайно самоусунувся, тому що все на одних руках, – ледь не плаче Світлана. – Так не справедливо я вважаю! У Миколи життя не змінилося ні на грам. Він так само веселиться, відпочиває, ходить в гості до друзів, вечорами з роботи йде додому, до дитини, до сім’ї. Влітку вони з дружиною у відпустку їздили, а я і цього позбавлена. І я не велика любителька поїздок, насправді, але просто прикро. Я Миколі своєму кажу – ти б хоч до матері зайшов, посидів би з нею хоч декілька годин на день, підмінив мене хоч на пару вечорів на тиждень! Ні, не хоче він цього робити абсолютно. Мити ж її, каже, я не буду, я чоловік, мені незручно.
– Ну, можливо він правий, це логічно. Здебільшого це має робити донька.
– Ага, хороша відмовка у нього така виходить. Незручно йому, як же. Кажу, нехай дружина твоя прийде, щось зробить для твоєї матері. Мати їй свого часу з дитиною допомагала, коли ваше дитя маленьке було, нехай і вона тепер постарається. Але про це і мови не йде. Не буде його дружина ходити за нашою матір’ю. Гроші дали – і більше нічого не винні.
Я послухала Світлану, пошкодувала її, адже дійсно співчуваю, що їй зараз важко, разом поплакали з нею. Та все-таки я вважаю, що вона не права та їй не потрібно ображатися на Миколу і брат їй дуже багато мамі допомагає. Хіба не так?
Фото ілюстративне.