fbpx
Життєві історії
Рік тому до мене приїхала моя кума, яка вже довгий час працює в Польщі. Наталка так захопливо розповідала про заробітки, що переконала і мене поїхати з нею

Мені 54 роки, сім років тому не стало мого чоловіка. Я дуже важко це пережила, допомогли діти, які вже на той час були дорослими. Всі ці роки я крутилася як білка у колесі: робота, будинок, чоловік, діти. А потім все закінчилося. Я відчувала спустошення, сум, невідомість лякала, подальше життя не уявлялося.

Рік тому до мене приїхала моя кума, яка вже довгий час працює в Польщі. Наталка так захопливо розповідала про заробітки, що переконала і мене поїхати з нею. Я погодилася – хотілося трохи забутися і грошей заробити. Ми з Наталкою працювали на заводі, разом знімали квартиру. Моє нове життя мені подобалося.

Через кілька місяців перебування у Варшаві, я зустріла Василя. Він теж з України, але вже років двадцять живе у Польщі, має свій будинок, давно розлучений і живе сам. Василю 60 років, ми з ним спілкувалися майже щодня. Ми як дві половинки одного цілого.

– Переїжджай до мене, – якось сказав мені мій новий друг, – а от так, переїжджай і все.

Не наважилася так одразу на переїзд, спочатку поїхала додому, дітям своїм все розповіла. Вони у мене хороші:

– Роби, мамо, як вважаєш за потрібне.

Я була впевнена, що вони мене зрозуміють. І син, і дочка вже мають власні сім’ї, живуть окремо. Здала я свою квартиру, пакую речі. І ось тут на сцену виступила рідня мого чоловіка. Особливо свекруха і зовиця. Вони сказали:

– Так не можна! Ти вже лижі нагострила для нового шлюбу? Та ще в іншу країну? А діти? Залишити своїх дітей і помчати до чоловіка?

Овдовіла я у 47 років. На той момент доньці було 26, синові 25. Дочка вже заміжня була, у мене вже й онук був.

– Ти маєш жити заради дітей та онуків! Їхніми інтересами, їхнім життям! Як ти можеш так? Серця у тебе немає, як може взагалі жінка жити без дітей? – навіть зараз іноді вислуховую від рідні чоловіка, коли приїжджаю на Батьківщину відвідати дочку і сина.

Ми з дітьми з відеозв’язку спілкуємося, у них своє життя. А у мене своє. Поки у мене все добре, Василь – чудовий чоловік: добрий і турботливий, мені цього дуже не вистачало.

Діти мене підтримують, і це головне, а родичі чоловіка вважають зрадницею.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page