В сім’ї завжди можна знайти порозуміння, якщо обоє людей прагнуть до цього, інакше сім’я легко може розпастися, на жаль і важко буде зберегти стосунки, коли люди не розуміють і не підтримують одне одного.
Після нашого весілля з Андрієм ми жили у свекрухи, сестра чоловіка ще тоді була неодружена.
А потім Віра вийшла заміж і тоді зовиця пішла жити в квартиру до свого чоловіка.
Мою однокімнатну квартиру ми з Андрієм здавали в оренду, адже думали таким чином зібрати гроші на двокімнатну квартиру.
Планували, що плату за оренду відкладатимемо, тоді квартиру мою продамо, докладемо ті гроші і буде на хорошу двокімнатну квартиру для нас.
Та я, на жаль, все не могла знайти спільної мови з мамою чоловіка, вона була до мене дуже холодною і непривітною, щоразу прямо в очі говорила мені, що я ледь не щодня маю дякувати їй, що живу в квартирі її.
Мені досить непросто давалося перебування там, тому ми все ж таки згодом з Андрієм вирішили переїхати в мою квартиру.
Я народила одну доньку, потім другу, але мама чоловіка особливо до наших дітей не горнулася, адже вони були схожі на мене.
Та згодом її донька Віра народила донечку і, коли ми всі були у дівчинки на хрестинах, мама чоловіка сказала, що дуже рада, що в неї тепер є онучка, адже вона схожа на них, а мої діти не сході ні на них, ні на мого чоловіка.
Після того я взагалі перестала ходити до своєї свекрухи, адже не могла вибачити їй, що вона так говорить і всю родину, навіть мого чоловіка, налаштовує так, я перестала навіть з нею спілкуватися.
Я сказала Андрієві, якщо він хоче, то нехай ходить до мами, може дітей з собою брати, хоча сумніваюся, що їй це потрібно, але я з до неї ходити не буду.
Так і жили ми останні роки.
Після цього, як я перестала спілкуватися з мамою свого чоловіка, свою квартиру вона оформила на свою доньку, щоб вона не дісталася мені, це її, дивлячись з усього, турбувало найбільше.
А рік тому чоловік сказав мені, що мама його занедужала і ми маємо переїхати до неї, адже у нас однокімнатна квартира, а у неї двокімнатна, так буде краще для всіх. щоб далеко не їздити до неї щодня.
Андрій пояснював мені, що мама сама вже жити не може, їй допомога потрібна, і мені прийдеться ще й з роботи звільнитися, щоб доглядати її.
Андрій сказав, що сестра його Віра переїхати до мами не може, бо її чоловік не хоче жити з тещою, а Віра живе на території чоловіка і, якщо переїде до мами, то вони відразу розлучаться.
Я сказала, що він теж живе на моїй території, і я теж проти жити з його мамою.
Мама квартиру зовиці віддала, своїй рідній доньці, то нехай донька і доглядає її на старості років, це тепер обов’язок її.
Коли я відмовилася, чоловік сам переїхав жити до мами.
Доглядає її зараз, майже щодня приїжджає до нас після роботи, а потім їде до неї ночувати, бо біля неї щодня потрібно бути.
Я вже звикла до такого життя, але останнім часом все більше стала думати. А чи потрібний мені такий шлюб.
Чоловік переконує, що це тимчасово, потрібно потерпіти деякий час.
Андрій говорить, що просто не може залишити маму саму, сестра доглядати її не буде, а йому матір шкода і я маю зрозуміти його.
Нещодавно мама мене запитала, чи прийму я чоловіка, коли свекрухи не стане, він повернеться до мене, адже квартира його матері належить Вірі.
А я сказала, що ще подумаю, чи мені його приймати.
Нащо мені такий чоловік? Він зараз більше думає про свою маму, ніж про нашу сім’ю.
Чи варто Андрія назад приймати?
Фото ілюстративне.
