Марія поверталася з роботи додому, раптом їй зателефонував син. Жінка здивувалася, бо в цей час Максим як правило на роботі, а тут дзвінок посеред дня.
– Мамо, а ключі від будинку на тому ж місці, що були? – почула вона у слухавку стривожений голос сина.
Лише встигла відповісти, що так. Далі були гудки. Їхати ще залишалося добрих пів години, думки роєм крутилися в голові – що ж могло трапитися? Максим рік тому одружився і переїхав жити до дружини. Невістці батьки подарували квартиру, то ж Максим і Ліля відразу почали жити окремо.
У стосунки сина з його дружиною Марія намагалася не втручатися. Головне, щоб її дитина була щасливою. Хоча і були моменти, які їй не подобалися, але вона воліла мовчати. Максим – єдиний син у Марії і Степана. Батьки вважали, що в 23 роки йому рано ще одружуватися, але коли син переконав їх, що у нього все серйозно, благословили без зайвих слів.
Щоб свати потім не дорікали, що вони доньці квартиру купили, Степан подарував єдиному синові автомобіль. Колись він сам мріяв про машину, кілька років гроші збирав на неї, а тут вирішив синові купити, щоб було не гірше, як в інших.
Рік молодята прожили добре. Син телефонував щодня і заходив в гості щотижня. Насторожувало Марію те, що Максим приходить один. На запитання, де Ліля, відговорюється, що вона дуже зайнята. Марія з чоловіком розуміли, що невістка їх уникає, але вирішили на цьому не акцентувати увагу.
Степан був дуже розчарований тоді, коли Максим Максим відмовився від гарної пропозиції працювати в столиці. Ліля на переїзд не погоджувалася, і самого чоловіка на роботу в столицю не пускала.
– Нічого доброго з цього не вийде, – не раз говорив Степан. – Жінка – то крила чоловіка, Ліля мала б підтримувати Максима, а не з самого початку все йому забороняти. А який він ходить недоглянутий, вона що, прати не вміє? – бурчав Степан.
Марія і сама все це бачила, але намагалася про це не думати – молоді вони ще, навчаться з часом. Хотілося б, щоб єдиний син був щасливий. Але в глибині душі вона була згодна з своїм чоловіком – щастя там немає. Коли син приходив до неї в неділю, то їв вареники так, ніби цілий тиждень його не годували.
– А де Ліля? Чому з тобою не прийшла до нас на обід? – не раз питала Марія.
Але син постійно повторював те саме – мовляв, вона дуже зайнята. Марії це чути було трохи дивно, бо невістка ніде не працювала, тому часу у неї було достатньо, щоб хоча б раз в місяць піти в гості.
Коли Марія приїхала додому, то побачила, що син перевіз всі речі до них. Питати нічого не стала. Максим був дуже засмучений.
– Я розлучаюся, мамо. Не моя це людина. Шкода, що я пізно це зрозумів.
– Синку, подумай добре. Ми з батьком підтримаємо будь-яке твоє рішення. Для нас твоє щастя є найважливішим. Лише приймаючи рішення, пам’ятай, що від нього залежать долі, як мінімум, двох людей – і твоя, і Лілі, то ж думай добре.
Степан вважав, що син все правильно зробив, не старалася невістка так, як належить. А Марії було щиро шкода і сина, і Лілю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
