Ми з братом завжди були дуже різними, я була важким підлітком, а старший брат був весь такий правильний, пробивний кар’єрист. Батьки його завжди більше любили, пишалися ним. А мене наче соромилися, постійно повчали і просили брата, щоб вплинув на мене. Спочатку я відмовилася поступати в інститут, потім – привела хлопця в наш дім і сказала, що буду з ним жити. Батьки були не в захваті від моєї поведінки. А потім батьків не стало: спочатку мами, а через пів року тата. Вони хворіли, але брат досі стверджує, що якби не мої витівки, то все могло б бути по-іншому.
З цього приводу ми з братом дуже розійшлися, бо я так не вважаю. Ображена, я сказала – нехай забирає всю батьківську квартиру, якщо я в усьому винна, мені нічого не треба! А він хлопець не гордий – погодився. Я виписалася з квартири і виїхала в інше місто, припинила взагалі всі відносини з братом, мені було тоді двадцять два роки. Тільки через чотири роки, коли я зібралася офіційно заміж, я зателефонувала брату – якось треба миритися.
Він приїхав до нас на розпис як весільний генерал і взагалі нічого не привіз, нічого не подарував. Сказав, що продав квартиру, почав свій бізнес, все вклав туди. Живе в приватному будинку у своєї багатої нареченої, теж збирається одружитися. Коли я глянула на фото цієї його нареченої, я відразу зрозуміла – брат не змінився, його цікавлять тільки гроші.
На своє весілля він нас з чоловіком не покликав. Тоді вже у всіх були комп’ютери та інтернет, і ми по відео їх весілля подивилися – всі якісь потрібні гості, солідні. Та й саме весілля мені здалося якимось нудним. Наречена жодного разу не посміхнулася, сиділа і салати поїдала. Незабаром у них народилася донька, яку вони виховують, наче принцесу.
З першим чоловіком у мене життя не склалося. Я вийшла заміж вдруге – теж нічого не вийшло. Чи то чоловіки не ті, чи я не така, одним словом – я залишилася одна. Навіть дитину не народила. Складно жити, коли поруч немає жодної рідної людини. До того ж, я захворіла і потрапила в лікарню. І ось дивно: в лікарню з’явився мій брат у вигляді благодійника, але ж я його багато років не бачила, крім як зрідка в інтернеті спілкувалися. Апельсинчики приніс, весь такий добренький. Давай, мовляв, пробачимо один одного – рідні ж, переїжджай до нас в двоповерховий заміський будинок, кімната знайдеться, жити будеш на свіжому повітрі, з дружиною моєю подружишся.
Я і поїхала. Так, дали мені кімнату. Крихітну, з ліжком, тумбочкою столом і старим телевізором, а ноутбук завжди зі мною. Як я потім з’ясувала – ця кімната була для покоївки, але характер господині мало хто витримує. Спочатку начебто було все добре: я допомагала по господарству, в плані – прибрати, приготувати. Потім це перейшло в мої обов’язки. За весни і літа почалися сад і грядки за будинком, добре вони хоч худобу не тримають. Тільки все одно, весь мій час йшов на плантації. Брат зрідка дає мені скромну суму раз в тиждень, і каже: «Ну, а на що тобі витрачати? Ти ж на всьому готовому живеш!».
З його дружиною я взагалі не можу знайти спільну мову – вона постійно кричить, якщо щось не так. Я у них безкоштовна робоча сила, але все це подається під соусом благодійності – мовляв, це ми тобі допомагаємо. Нещодавно під час прибирання на кухні я відрізала шматочок ковбаси і поклала її на хліб як бутерброд, щоб перекусити. Такий крик піднявся, мовляв, що не можеш вечері дочекатися? І все в такому дусі.
Навіть у свята я як прислуга: не сяду, поки всіх їх потрібних і солідних гостей не обслужу за столом. На мене навіть уваги не звертають, не приймають мене як члена сім’ї. Племінниця мене теж не поважає, називає на «ти» і по імені. Хочеться від них піти – але куди? Мені за сорок вже, ні дитини, ні квартири, нічого немає! Так, я жила необдумано, але невже мені за це все життя розплачуватися? Що ж робити, якщо хочеться змін, а їх немає.
Фото ілюстративне – mezon.
