Олександр – рідний брат мого чоловіка, Іван – двоюрідний. Олександр досі живе з матір’ю, моєю свекрухою, йому 30, одружений він не був. А у Івана була сім’я – дружина і дочка.
Іван, коли з дружиною розійшовся, залишив їй житло і пішов з однією валізою. Квартира йому дісталася від батьків, а він її просто віддав. Йому не було де жити, і двоюрідний брат з радістю дав йому притулок, навіть не поцікавившись думкою моєї свекрухи.
– Третина квартири – моя, кого хочу, того і привожу, – заявив він матері.
З Ларисою, колишньою дружиною Івана, я була знайома, але поверхово. Подругами ми ніколи не були. У нас і різниця у віці і різні життєві цінності. Але як вона виглядає – я знала, не один раз бачила її на урочистостях у рідні чоловіка.
Грошей на знімання у Івана не було. Лариса не працювала, тому майже всю зарплату чоловік віддавав дружині і дочці.
Сам Іван був дуже засмучений: 8 років хорошого шлюбу, 6-річна дочка, житло. Для сім’ї він робив все. І чому він став не потрібен своїй дружині – Іван не розумів.
– Душа у неї в моїй присутності уже не тріпоче! Хіба це причина для розлучення? Вона що, і в суді також так скаже? – дивувався Іван. – Ось ти – теж жінка. Любов завжди проходить, потім залишаються довіра і повага. Хіба те, що любов пройшла, причина, щоб залишити дитину без батька?
– Не знаю. Всі люди різні, – відповідала я, хоча про причини Ларисиних вчинків я здогадувалася.
Остаточно все стало на свої місця, коли на нашому з чоловіком порозі з’явився Олександр з Ларисою.
Я якось бачила їх разом – Ларису з Олександром, але тоді вона жила з Іваном. Може, вони випадково зустрілися? Я не стала заглиблюватися і міркувати про можливі причини їх спільного проведення часу. Чомусь я була впевнена, що брат не зазіхне на дружину брата, нехай і двоюрідного.
Олександр, який запросив Івана пожити до себе, переслідував свої інтереси. Він точно знав, коли Іван з’явиться у Лариси. Та й він розумів, що якщо Іван буде знімати житло, то добробут Лариси погіршиться. Вчинити по совісті і забрати кохану до себе, Олександр просто злякався.
Моя свекруха – досить своєрідна жінка, вона не прийняла б жінку з чужою дитиною. І навіть «третина квартири – моя, кого хочу, того і привожу» Олександру б не допомогла. Свекруха б влаштувала їй таке життя, що Лариса сама втекла б.
Олександр поскаржився нам, що Іван дізнався про його стосунки з Ларисою і відразу передумав залишати їй житло при розлученні.
Іван повернувся додому і сказав Ларисі збирати речі. Дочку вона вважала за краще забрати з собою. Олександр приїхав і таки забрав її, і привіз в квартиру до матері.
Моя свекруха цього терпіти не стала. З Ларисою вона була чудово знайома і не бажала бачити її в своїй квартирі, тим більше – в ролі невістки. Там вони притулку не знайшли.
Тоді Лариса поїхала до своїх батьків, прихопивши з собою Олександра. Батьки підступної зрадниці обожнювали зятя Івана, тому теж не пустили Олександра за поріг.
Але гнані звідусіль закохані не зневірилися. І заявилися до нас. З логікою – брат брата не кине в скрутну хвилину. Мій чоловік, може, і не кинув би. Але ж була ще я.
Вони попросилися до нас, мовляв, їм нема за що знімати квартиру.
Я порадила Ларисі знайти роботу, тоді гроші на життя з’являться. На мою пропозицію вона лише скривилася, оскільки ніколи не працювала.
Як варіант – роз’їхатися по батькам і збирати на знімання. Ні, вони хочуть жити разом і не можуть один без одного. Ось так. Мій чоловік, провівши гостей на кухню, покликав мене поговорити.
– Може, ненадовго пустимо? Брат все-таки.
– Ні, – вперлася я. – Спочатку вона одного брата на другого проміняла. А раптом на тебе оком кине? Як я можу бути впевнена в її порядності? Ні. Нехай вони вирішують свої проблеми самі.
Як не дивно – нас з чоловіком ніхто не засудив. Навпаки, сказали, що ми все зробили правильно.
Закінчилося все дуже банально. Потинявшись по інших родичах по обидва боки і не знайшовши ніде притулку, Олександр і Лариса повернулися в рідні домівки – але кожен до себе.
Олександр знову живе зі своєю матір’ю. Свекруха щаслива – син повернувся. А Лариса поїхала до своїх батьків.
Іван так і живе один у своїй квартирі, весь вільний час проводячи з донькою. Поки Лариса влаштовує своє особисте життя. На роботу вона так і не влаштувалася, адже Іван платить аліменти.
Випадково зустрівши Ларису на вулиці, я не стрималася і поцікавилася: чи варто було все це зруйнованої сімї.
– Тобі не зрозуміти! – гордо заявила Лариса і пройшла повз мене.
І справді: мені не зрозуміти.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
