Рідні постійно говорили, щоб виходила заміж. Не заcиджувалася. Та від долі не втечеш. Так і у мене вийшло
Це моя історія. Мені трохи за 50 і жила я в ті, старі часи, коли дівчина, якщо не вийшла заміж в 20 років, то вже «стара діва». За матеріалами
Мене постійно запитували: «Чому ти ще не заміжня? Чи не бере ніхто?» Я була красива дівчина. Ну як відповісти на ці питання?
Після закінчення інституту, трохи попрацювавши, у віці 24-х років я вийшла заміж, тому що «так було потрібно».
Безумовно, чоловік мені дуже подобався. І я наpoдила дитину в законному шлюбі.
З цього моменту почався кінець мого заміжньої життя.
Сказати, що життя не склалося, це не сказати нічого. Ми були чужими.
Наpoдження дитини не зробило нас ближче. І мені захотілося розлучення.
Тільки моє життя до цього не було пристосоване. Дитина вимагала участі батьків. Тато його любив і матеріально забезпечував.
Моя доля була – нести свій хрест. Сама ж вийшла заміж, ніхто мене не гнав.
З кожним днем відносини ставали гірше. Чоловік построїв бізнес і всі гроші, які були вдома, туди вклав. Я ж з маленькою дитиною, залишилася без грошей і без роботи (підприємства перестали виплачувати гроші, тоді було так).
Мій чоловік вимагав, щоб я щось робила для сім’ї, для нього, але не просила нічого для себе.
Мені, взагалі, про це не потрібно було говорити. У мене була чиста квартира, завжди приготована смачна їжа. Дитиною я займалася із задоволенням.
По досягненню віку дитини 3 роки, я вийшла на роботу бухгалтером, до чоловіка в його бізнес. На той час у мене вже був за плечима другий ВНЗ з профільних фінансовою освітою.
Щастя сім’ї успіхи в кар’єрі не додали. Відпрацювавши більше 20 років з чоловіком в бізнесі, виростивши дитину і відправивши його в самостійне життя, я звільнилася з роботи, розлучилася з чоловіком і пішла в самостійне життя сама.
