Моя рідна сестра вже більше 10 років на заробітках в Італії.
Два тижні тому Галина повернулася в Україну. Але приїхала не надовго, а на 2 неділі, бо на більше часу сеньйора не відпускає.
Я так раділа її приїзду, адже Галина давно не була вдома, останній час була на Батьківщині майже 2 роки тому.
Зайшла. вона до мене в хату худенька, згорблена, змарніла, й не скажеш, що вона заробітчанка, яка такі великі гроші, як на мене, заробляє.
Сестра в Італії має щомісяця 1100 євро, а це, погодьтеся, гроші чималі.
Але я коли її побачила, аж розплакалася, не могла стримати сліз. Але, на жаль, не з радощів, а з великого жалю.
Моя рідна сестра поїхала на заробітки, коли молодший син пішов навчатися в інститут, а донька заміжньою вже була, з чоловіком орендувала квартиру в місті.
Чоловіка її звільнили з роботи тоді, він підробітками перебивався, наче й заробляв непогано, без хліба не сиділи, але Галина постійно себе картала, що дітям не може допомогти, як слід.
Жили вони з чоловіком досить таки непогано, адже я все бачила, бо ми в одному селі, але Галина все більше вважала, що вони не добрі батьки, адже дітям своїм нічим толком допомогти не зуміли.
Галина про Італію заговорила перша, вона сама вирішила, що має поїхати, адже вважала правильним, що батьки мають ставити своїх дітей на ноги, якщо в тих не виходить самим налагодити своє життя.
І я, і чоловік Галини Сергій вмовляли її нікуди не їхати:
– Діти дорослі, хай самі думають про себе. Ти дала їм, що могла, не менше, ніж я своїм донькам. Життя зараз у всіх складне, заробітків в селі небагато, але діти самостійні твої, хай самі стараються, а ти допоможеш, чим зможеш, – не раз говорила я сестрі.
Та де там, вона вже подумки сумки пакувала.
Таки поїхала в Італію, усім людям на заздрість в нашому селі.
Скажу правду, заробляла Галина добре, дуже добре, як на наші мірки і я сама спочатку раділа за неї.
Сумна звістка прийшла в нашу родину, коли я сама дізналася, що у Сергія є інша – вдова у сусідньому селі.
Вона жінка непогана, я сама вже розпитувала про неї, небідна, діти живуть в місті, а вона давно сама. От Сергій і став ходити до неї.
Я місяць мовчала, не знала, як сказати про це сестрі. Думала, що походить Сергій до неї, а потім заспокоїться.
Але згодом вирішила, що вже не можу мовчати, бо стали люди про них пліткувати в селі.
Моя сестра довго плакала, але додому не приїхала:
– Нехай йде до неї. Я не триматиму його. У мене діти є, є заради кого працювати.
А мені так прикро було, я бачила на власні очі, як життя моєї сестри стало руйнуватися.
Поки Галина була на заробітках, її дон6ька купила двокімнатну квартиру за мамині гроші, а син хату велику побудував у неї на подвір’ї, невістку привів, став господарювати.
Я вже давно помічаю, що діти від сестри лише гроші чекають, зовсім не цікавляться нею і додому не кличуть, хоча та часто недужає і зовсім вже немолода.
А ось бачу її перед собою і душа за неї болить. Так постаріла, помарніла, хоча я старша сестра, але вона виглядає старішою за мене, на жаль.
Я стала благати її, щоб вона нікуди не їхала, залишилася вдома.
– Галино, заспокойся вже, вдома сиди. Ти чоловіка втратила через ці заробітки, тепер втрачаєш дітей, ти для них лише гаманець з грошима, не більше, озернися навколо, подивися добре сама. Навіть син побудувався на твоєму обійсті, а ти й далі будеш жити в старій хатині біля його хоромів, – казала я цього разу сестрі.
– Не можу я залишитися вдома. Он дітям останні євро віддала. Та й як я їм скажу, що більше не поїду? Вони не зрозуміють мене. Син он машину хоче, бо в місті працює, на автобусі їздити довго. Донька без роботи залишилася, часи дуже складні, зять не може заробити на всіх. Ну що ти таке кажеш?, – вона мені у відповідь.
В той день ми з нею посперечалися, вона пішла від мене голодною, навіть не хотіла їсти з мого столу нічого, казала, що я не розумію її.
А в мене такий осад на душі залишився після тієї розмови.
Хіба я сказала щось не так? їй їхати в Італію через тиждень. Як її вговорити залишитися? Ну що за життя таке?
Здоров’я у неї немає. Кому вона потрібна буде на старості років? Такі гроші заробляє, а сама без копійки сидить.
Життя Галі руйнується, я бачу це, а їй, наче байдуже, або вона не розуміє цього.
Дуже хвилююся за рідну людину. Як зарадити? Як?
Фото ілюстративне.