fbpx
Життєві історії
Раптом з’ясувалося, що нажитого за тринадцять років шлюбу у мене майже немає. Квартира належить чоловікові, бо була придбана до шлюбу, машина з певних причин записана на свекра, грошовий внесок – теж на ім’я чоловіка. Чесно кажучи, я ніколи не розглядала нашу квартиру, в якій живе наша сім’я, як квартиру чоловіка. Завжди ставилася до неї, як до нашого спільного житла, вила тут сімейне гніздечко. А тепер з’ясувалося, що у мене нічого немає

– Не розумію я свою подругу, яка розлучається з чоловіком, проживши з ним в шлюбі п’ятнадцять років! – розповідає 36-річна Ніна. – Двоє дітей залишаються, природно, з нею. Чоловіка її добре знаю, як на мене, він цілком хороший. І ось він залишає дружину буквально без нічого. Гроші спільні сховав і вивів, майно заздалегідь переписав щось на свою маму, щось на фірму, спільну двокімнатну квартиру ділить навпіл – в результаті це все, на що вона може претендувати. Ну що вона за це купить?

– Ну, в принципі, так і кажуть – чоловік пізнається під час розлучення.

– Не знаю, у мене таке в голові не вкладається. Але справа навіть не в тому. Я на днях своєму чоловікові кажу, уявляєш, що Анатолій витворяє? А він мені – а що він таке витворяє? Правильно – забирає своє. Не буде ж він їй свої пів квартири дарувати просто так. Я кажу – ну почекай, вона з дітьми все-таки, а він один. Йому, напевно, простіше буде заробити з нуля. А мій чоловік – а чому він повинен заробляти щось з нуля, коли можна не з нуля, а з якогось старту?

…У Ніни з чоловіком Віктором теж двоє дітей, і в шлюбі вони з юності – тринадцять років. Живуть в дошлюбній трикімнатній квартирі Віктора, яку в свій час віддали їм його батьки. Є ще одна квартира, однокімнатна, за яку подружжя виплачує кредит.

– Однокімнатні брали для дітей! – розповідає Ніна. – Розсудили, що нам батьки допомогли свого часу з житлом, і ми дітям допоможемо. Потихеньку, без напрягу, житло візьмемо найпростіше – на старт досить, а якщо захочуть більше, це нехай вже самі.

Часу до того, як квартири знадобляться синам, ще купа – старший тільки в п’ятому класі. Ніна з чоловіком планують не поспішаючи доплатити перший кредит, потім здати квартиру в оренду і взяти другу однокімнатну – для другого сина.

А тут Ніна вирішила обговорити з чоловіком ситуацію подруги, і трохи збентежена його реакцією.

– Я чоловікові кажу, давай уявимо гіпотетично, що ми зібралися розлучатися. І що, ти мені віддаси половину цієї однокімнатної, і все, чи що? А він відповідає – а як ти, мовляв, хотіла? Звичайно все. Трикімнатна квартира, каже, моя, ти до неї відношення не маєш взагалі. Тут взагалі все моє, нічого твого немає! Однокімнатну ми купили в шлюбі, то ж тільки її, якщо що, прийдеться ділити.

Ніна, чесно кажучи, ніколи не розглядала трикімнатну квартиру, в якій живе їхня сім’я, як квартиру чоловіка. Завжди ставилася до неї, як до їх спільного житла, вила тут сімейне гніздечко. Робила ремонт, вибирала шпалери і текстиль, вмовляла чоловіка взяти кухню дорожче – «ми не такі багаті, щоб брати дешеві речі».

Ну так, вона знала, що юридично це квартира чоловіка. Але якось їй в голову ніколи не приходило, що в разі чого вона піде звідси з пакетиком. А йти-то їй, чесно кажучи, і нікуди. У батьків трикімнатна квартира, але там зараз молодша сестра з дитиною.

– Я говорю, і що, ти виставиш дітей на вулицю? – з подивом розповідає Ніна. – А він – ну чому на вулицю, діти тут прописані і можуть залишитися. А я і не прописана навіть, мені ніхто прописатися і не пропонував.

Раніше Ніна якось взагалі не акцентувала на цьому уваги. Вона прописана у своїх батьків, якось так склалося.

Та й взагалі, якось раптом з’ясувалося, що нажитого за тринадцять років у Ніни і немає майже. Машина у них з певних причин записана на свекра, грошовий внесок – на ім’я чоловіка, якщо що, виведе гроші і шукай вітру в полі. Хоча вона, в загальному, теж працює все життя – але, звичайно, набагато менше, ніж чоловік.

У двох декретах відсиділа за тринадцять років, від дзвінка до дзвінка, після другого декрету вийшла на малооплачувану роботу, старший якраз пішов в перший клас, другий в садок, і працювати прямо повноцінно, як раніше, можливості не було. Та й потреби теж: чоловік нормально заробляв, і завжди їй говорив – дивись краще за дітьми. Всіх грошей не заробиш. У підсумку ось, вийшло що вийшло.

Ні, поки немає ніяких причин турбуватися. У них хороша сім’я, живуть дружно, дітей виховують, плани будують. Але ж ось у подруги, у тієї, що розлучається, теж життя перевернулося буквально в один день.

– Розмова у нас така, жартівлива була! – пояснює Ніна. – Але я щось задумалася серйозно. Чоловік мені прямим текстом дав зрозуміти, що практично нічого мого тут немає, і якщо що, піду я з дітьми на вулицю до батьків в квартиру. Ну, я якось була про нього найкращої думки, якщо чесно. Знала, звичайно, як буває, що чоловіки після розлучення ложки ділять, але це ніби як не про нас.

– Ти навіщо ведеш такі розмови взагалі?! – втовкмачує Ніні подруга. – Чого домогтися хочеш? Про розлучення заговорила на рівному місці, майно ділиш. Припиняй! Не буди лихо поки воно тихо. Живеш і живи. Проблеми будеш вирішувати в міру їх виникнення.

Може, подруга і права, нічого вирішувати проблеми, яких ще немає. А може, навпаки потрібно вести розмови, поки все добре, і підштовхувати чоловіка до думки про те, що ділити майно треба по справедливості?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page