Я в Італії уже 12 років, і всякого тут надивилася і наслухалася. Думала, мене вже нічим не здивуєш, але нещодавно історія однієї заробітчанки, Ольги, мене таки вразила.
Здебільшого, тут у нас всіх схожі історії – ми приїхали, бо втікали від бідності, щоб дітям на житло заробити, і собі на старість щось пристарати.
В неділю ми збираємося тут, в парку, і розповідаємо одна одній свої історії. Ольга завжди трималася осторонь, не хотіла нічого про себе розповідати.
Так, потихеньку, ми з нею і здружилися. Синьйора, за якою вона доглядає, є лежача, тому надовго Ольга її залишити не може. Навіть в неділю, якщо вона до нас в парк і приходила, то лише на годинку, а потім знов поверталася на роботу.
За це у Ольги була підвищена стипендія, якщо ми здебільшого в Римі за роботу баданте отримуємо 900-1200 євро, то Ольга має аж півтори тисячі євро.
Здивував мене і доволі молодий вік жінки. З вигляду їй не більше 35-ти років. Як правило, тут працюють заробітчанки, трохи старші за віком. Наші жінки їдуть на заробітки вже коли діти їхні дорослі.
Одного разу, в неділю, Ольга до нас не прийшла в парк, і я зателефонувала їй, щоб спитати, чи з нею все гаразд. Вона відповіла, що її синьйора захворіла, і тому вона залишилася з нею вдома.
І якось несподівано вона запросила мене до себе, каже, приходьте, я якраз наш борщик червоний варю.
Від чого-від чого, а від борщику я відмовитися не могла, бо дуже скучила за нашою їжею. Я працюю у ходячої синьйори, і мушу їсти лише те, що вона каже готувати.
Ольга ж, сама собі господиня, бо її синьйора з кімнати не виходить, а її син приходить всього раз на місяць, щоб заплати Ользі стипендію.
Ми поїли смачного борщику, Ольга стала більш говіркою. Розповіла, що вона – дружина священника, що у неї є троє дітей, і всі вони залишилися з чоловіком і бабусею.
Раптом у Ольги задзвонив телефон, телефонував її чоловік. З розмови я випадково почула, що він просить дружину повернутися додому, бо в селі йому цікаві жіночки вже всі кості перемили, мовляв, як це, жінка священника, і на заробітках?
Ольга лише спокійно повторювала чоловікові, що він добре знає, чому вона тут.
А після того, як Ольга поставила слухавку, вона розплакалася. І розповіла мені свою історію.
Чотири роки тому у них народилася третя дитина. У хлопчика є певні проблеми із здоров’ям, потрібні великі гроші на його лікування.
Іван, чоловік Ольги, хоч і священник, але багато не заробляє, не вміє він бізнес робити на цьому, навіть за хрестини чи вінчання не бере зайвих грошей. То ж жила пара доволі скромно.
От і вирішила Ольга їхати на заробітки в Італію, коли синочок трохи підріс. Її мама погодилася дивитися за дітьми.
Хоч і чоловік був проти, але Ольга наважилася, бо іншого виходу допомогти своїй дитині вона не бачила.
Мене дуже зворушила її історія. На наступну неділю я прийшла в парк і розповіла цю історію нашим заробітчанкам. В це важко повірити, але за місяць ми зібрали необхідну суму – 20 тисяч євро, і віддали її Ользі.
Тепер її мама має приїхати з хлопчиком в Італію, ми навіть допомогли підшукати клініку.
Сподіваюся, у цієї історії буде щасливий кінець.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
