В хаті у Дарини завжди було багато людей, сусіди, родичі і просто чужі люди приходили до неї як до найкращої швачки в районі. Шити жінка почала ще в молодості, працювала на місцевій швейній фабриці, але і часто брала роботу додому. Що-що, а вона була майстринею, кожна сукня у неї була індивідуальна, авторська робота, так би мовити.
Працювала жінка багато, бо ростила доньку Тетяну одна. З чоловіком розлучилася, коли донька пішла в перший клас. Грошей чоловік майже не приносив, а той мізер, що заробляв, відразу пускав на оковиту. Але робота швачки дозволяла Дарині непогано справлятися, принаймі, на найнеобхідніше їм з донькою вистачало.
Коли Тетяна виросла, Дарина вирішила, що донька поїде вчитися в обласний центр. Правда, на бюджет Тетяна не поступила, тому мама всі 5 років платила за її навчання. Шила речі навіть вночі, аби лише дочка мала вищу освіту. А Тетяна відразу після останнього курсу заміж вискочила, і в місті залишилася.
Раділа мама за щастя доньки, бо в дуже заможну родину потрапила. Свати багаті, відразу дітям і квартиру, і машину. Тільки ось після того Тетяну було не впізнати, загордилася, до мами стала рідко навідуватися, та й до себе не кликала. У них в гостях Дарина була всього лише один раз.
Прикро було жінці, що донька не хоче з нею знатися, але щастя дитини понад усе, але вона виправдовувала доньку, мовляв, може це зять проти, щоб теща до них навідувалася.
Поки жінка ходила на роботу, ще більш-менш трималася. Але кілька місяців тому її поросили піти, вона пенсіонерка, а треба давати дорогу молодим. Відтоді вона з дому майже не виходить, виконує замовлення клієнтів, всю душу вкладаючи у свої вироби.
В той день вона, як зазвичай, зранку сіла за роботу, раптом в її двері хтось постукав. У вишуканій панночці вона заледве впізнала свою сусідку і найкращу подругу Тетяни – Віру. Дівчина сказала, що не могла оминути хату Дарини, бо провела тут значну частину свого дитинства.
Відразу після школи Віра з батьками виїхали за кордон, відтоді живуть в Празі. На жаль, батьків уже немає, але Віра добре влаштувалася там. Сюди повернулася, щоб продати їхній будинок.
Вони сиділи, пили чай, Віра з захопленням розглядала роботи тітки Дарини, пригадала, як на випускний у неї була найкраща сукня від неї. Після того Тетяна образилася на Віру, бо мама для подруги зшила краще вбрання, ніж для неї, рідної доньки. Відтоді Тетяна перестала спілкуватися з подругою, а потім їхні дороги і зовсім розійшлися.
Коли Віра почула, що Тетяна не спілкується з мамою, неабияк засмутилася. Вона ладна все віддати, аби хоч раз ще матусю свою побачити, але не судилося… А тут донька не хоче подолати відстань у якихось 60 кілометрів.
На наступний ранок Віра знову зайшла до мами своєї подруги, тепер уже з конкретною пропозицією. Вона запропонувала тітці їхати з нею в Чехію, там у неї є невеличке дизайнерське ательє, то ж її талант у пошитті авторського одягу виявиться не зайвим.
Через три роки їхня справа розкрутилася настільки, що вони не встигали виконувати замовлення. Дарина була щаслива, вона нарешті знайшла себе, Віра стала для неї донькою. Рідна дочка, правда, теж нещодавно згадала про маму, бо чоловік з нею розлучився і вона залишилася практично без нічого. Повернулася жити в їхній будинок. Періодично телефонує мамі, просить, щоб та надіслала грошей.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
