– Миколо, а що ми подаруємо твоєму батькові на день народження? – питаю.
Я глянула на календар, і зрозуміла, що у свекра через 10 днів день народження. І не просто день народження, а ювілей – 60 років. Тож я заметушилась, щоб не прогавити момент, і вирішили наперед запитати чоловіка, що будемо татові дарувати.
– А навіщо йому щось дарувати? – здивовано запитав мене Микола.
– Ну як навіщо? У людини день народження, до того ж, кругла дата. Навіть якщо він і не збирається нічого святкувати, то ми маємо його уважити гідним подарунком, – кажу.
– А, ти про це? Не хвилюйся ти так, нічого не треба! – махнув рукою чоловік і пішов, а я не могла второпати, що відбувається.
Одружені ми з Миколою трохи більше року. І я ніколи не помічала за ним, щоб він був жадібний. Чи щоб, тим більше, не поважав своїх батьків. Тому я не могла зрозуміти, що сталося – чому чоловік не вважає за потрібне купити батькові подарунок на знаменну дату?
У нас в сім’ї не прийнято було гучно святкувати, ми ніколи не збирали у себе повну хату гостей, але подарувати щось цікаве і цінне іменнику – це у нас було святе.
В минулому році ми свекра точно не вітали, то був робочий день, дата не кругла, і якось цю подію ми упустили. Та в цьому році я собі подумала, що це буде дуже негарно – проігнорувати, і стала думати наперед, що можна купити в якості подарунка.
Ввечері, коли чоловік прийшов з роботи, я знову повернулася до цієї теми.
– То що, Миколо, ти вже придумав, що будемо купувати батькові? – знову питаю.
– Нічого. Я ж тобі уже зранку сказав.
– А чому? Ти що, тата не любиш і не поважаєш?
– Та що ти таке кажеш? До чого тут любов? Я батька дуже люблю, і поважаю сильно.
– Тоді що?
– Просто ми йому ніколи нічого не даруємо. У нас не прийнято, – каже Микола.
– А мамі? Їй прийнято дарувати подарунки? – питаю.
– Звичайно! А як же без цього! Мама образилася б на все життя, якби ми про її день народження забули. Ти ж сама знаєш, що в минулому році ми її вітали.
Так, я пригадую, що в минулому році у свекрухи хоч і не була кругла дата, але ми їй подарували золоті сережки за 10 тисяч гривень.
Я задумалася, ситуація виявилася не настільки простою, як я собі уявляла. Як кажуть – “чужа сім’я – темний ліс”, але тепер сім’ю чоловіка я вважала своєю, тому вирішила діяти.
– То ти кажеш, Миколо, що у вас не прийнято просто батька вітати, така традиція? Так?
– Ну так…
– А якщо ми в цьому році змінимо традицію і привітаємо, то що? Як ти на це дивишся?
– Не знаю. Та батько і не захоче приймати подарунок. Ти ж бачиш, як він над усіма нами трясеться, переживає, щоб у нас все було.
– Тому і кажу, що така людина як твій батько, заслуговує на те, щоб його вшанували увагою і повагою.
Коли я познайомилася з батьками чоловіка, я відразу зрозуміла – що свекор дуже людяний, хоча він весь час і мовчав. У них за всіх говорить свекруха, і саме вона все вирішує.
Та гроші все життя заробляв свекор, який мотався по заробітках, і він один усіх утримував. Важка фізична праця позначилася на його зовнішньому вигляді, свекор зараз трохи нездужає, та й виглядає старшим за свій вік.
– Миколо, я тут уже все придумала, а ти слухай і не перебивай…
У призначений день ми пішли до свекрів в гості. Гучних гулянь не планувалося, свекруха відразу нас попередила, що ми будемо в тісному сімейному колі, і щоб ми не витрачалися на усякі там квіти чи пінки для бриття.
– У тата все є, так що просто приходьте, – сказала вона.
Крім нас і справді нікого не було. Сіли ми за святковий стіл, і я стала питати, як у них справи.
– Все добре, доню. От тільки ноги трохи болять. А так, я б хоч уже їхав на заробітки, – каже свекор. – Вам треба з більшою квартирою допомогти.
Зараз ми живемо в однокімнатній квартирі мого чоловіка, яку йому батько ще давніше придбав, поки той холостякував. А зараз, коли у нас сім’я, ми плануємо мати дітей, то свекор не на жарт хвилюється, що нам треба більше житло, а він не може допомогти.
– Ноги, кажете, вас, тату болять? У мене є родич, він працює в одному з наших місцевих курортів лікарем. Не хочете спробувати поїхати і йому показатися?
– Добре було б. Але це коштує шалених грошей, – каже свекор.
– А ви за гроші не хвилюйтесь. Я з ним домовлюся, і він вас візьме по спеціальній безкоштовній програмі, – кажу.
Я мусіла збрехати, хоча я ніколи так не роблю зазвичай, але якби я сказала свекру, що путівка в санаторій коштує 40 тисяч гривень, він би нізащо не погодився.
На наше весілля саме свекор подарував нам 100 тисяч гривень. Ми ці гроші відклали. І з них, порадившись з чоловіком, купили батькові путівку.
Лікар там у мене і справді був знайомий, так що ми про все з ним домовились, наш маленький секрет він збереже.
І свекруха задоволена – чоловік на халяву підлікується, за гроші вона б його точно не пустила, навіть за наші гроші.
Приїхав батько з відпочинку з неймовірними емоціями – він і почувається значно краще, і виглядає краще, наче помолодів. Його обличчя сяє, видно, що він щасливий.
І я впевнена, що це не через курорт, а через те, що він відчув чи не вперше в житті, що і про нього хтось потурбувався.
І нам теж неабияк приємно. Знаєте, є такі люди, які готові заради інших на все, а їм самим нічого не треба. Але це неправда. Любові і турботи потребують усі люди без виключення.
Так що вміймо помічати і у себе в родині таких людей, і по тихенько і їм влаштовувати невеликі приємності, навіть якщо їм і “нічого не треба”.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
