Моїй рідній сестрі пощастило, вона ще 12 років тому виїхала за кордон і вийшла там заміж. Її чоловік українець за походженням, але ще в дитинстві переїхав з батьками в Італію.
Живе сестра з чоловіком дуже заможно, вони з чоловіком влітку минулого року купили собі будинок, щоправда, в кредит, але все ж. Дітей у Юлі поки немає і найближчим часом вони не планують. Вони живуть для себе, багато подорожують і поки ні в чому собі не відмовляють.
Я молодша за сестру на 2 роки, теж заміжня, живу разом з нашими батьками. Коли в Україні почалася війна, багато жінок з дітьми виїхали з нашого селища за кордон. Юля нам з мамою телефонувала, хвилювалася за нас, а потім сказала, щоб ми їхали до неї.
Приїхали ми в Італію в березні не з пустими руками, взяли всі свої заощадження, які в нас були. Перший час все було добре, Юля навіть відмовлялася від того, щоб ми допомагали платити їй комуналку. Але з часом я помітила, що ми з мамою стали заважати і сестрі, і її чоловікові.
Це при тому, що ми не зловживали їхньою гостинністю, гроші, які ми з собою привезли, ми витрачали на продукти, а в Італії їжа обходиться доволі дорого.
Мама повернулася додому в кінці літа, бо їй потрібно було повертатися на роботу, та й за батька вона теж дуже хвилювалася. А я хотіла залишитися в Італії, і сестра про це добре знала. Два останні роки я вчила італійську мову, бо мала намір переїжджати.
Я і на роботі попередила, що швидше за все буду звільнятися, планувала, що розпочну нове життя тут, в Римі. Але нещодавно я випадково почула розмову своєї сестри з її чоловіком і зрозуміла, що мені треба повертатися додому.
Чоловік Юлі скаржився, що я сиджу у них на шиї, і що якби вони взяли квартирантів на наше місце, ті б платили їм по 500 євро в місяць. Він сказав, що я маю теж маю заплатити їм за проживання, а далі з’їхати від них і шукати собі нове житло.
Такого повороту я не очікувала, мені було дуже прикро, адже будинок у них великий, і всім місця б вистачило. Та й не можна сказати, що я сиділа у них на шиї, адже я привезла з собою три тисячі євро і майже всі витратила тут на їжу, яку купувала для всіх, а не тільки для себе. Мені здавалося, що ми родина, а виявилося, що це зовсім не так.
На наступний ранок я зібрала валізи і повідомила сестрі, що їду додому. Юля не стала мене переконувати, щоб я залишалася, навпаки зраділа. Звичайно, я її розумію, після її розмови з чоловіком вона б мене мала вигнати, а тут я сама з’їжджаю.
Мені здається, що моя сестра колись такою не була. Цікаво, що її так зіпсувало – гроші чи чужина? Але це вже не має значення, до них я більше не поїду, та й після всього, що сталося, я взагалі не впевнена, чи є у мене сестра.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.