Так скалося, що у мене з тіткою набагато кращі стосунки ніж з рідною мамою. Звати її Анна, але всі ми називаємо її тітка Нуся. Живе вона в селі, а ми в місті.
Я вже заміжня, ми з чоловіком живемо окремо, але поки знімаємо квартиру, у нас є шестирічний син. Моя мама з татом мешкають в їхній трикімнатній квартирі, і в принципі ми могли б з ними жити, але у моєї мами такий важкий характер, що перебувати постійно разом просто неможливо.
Ми спілкуємося з мамою, я їй телефоную, заїжджаю час від часу, але особливо теплих почуттів між нами немає. Інша справа її сестра – тітка Нуся. З нею ми зустрічаємося майже щотижня. В неділю у нас є традиція – зранку йти в церкву, а після того їхати в село до тітки Нусі на вареники, вони у неї завжди дуже смачні.
До вареників є і борщ, і сало, і огірочки. А коли ми збираємося додому, вона нам дає ще закруток, варення, яйця, одним словом – з пустими руками від неї ми не їхали ніколи.
Мамі наші поїздки до тітки не подобаються, вона каже, що Анна так відкуповується перед нами. Справа в тому, що моя мама – старша сестра, вона вийшла заміж першою. У мого батька відразу була трикімнатна квартира в центрі міста, на той час це була невидана розкіш.
А тітка Нуся залишилася жити в селі, біля мами. Жили вони не багато, на відміну від моїх батьків, тому бабуся в свій час вирішила, що не буде ділити будинок між двома дочками, а все залишить тій, яка її доглядала, тобто тітці Нусі.
Відтоді мама з сестрою не хоче спілкуватися, образилася вона, вважає, що її обділили. Завжди наголошує, що сестра купує мою прихильність. Але я так не вважаю, моя тітка і справді дуже щира, добра і відкрита людина.
А цими вихідними вона нас всіх дуже здивувала. Приїхали ми до неї, як завжди, в неділю, і вона за обідом нам повідомила, що хоче свій будинок мені відписати – дарчу оформити на мене. Я була дуже здивована, адже у тітки є син.
Мій двоюрідний брат, син тітки Анни, вже багато років живе за кордоном, там одружився, працює і добре заробляє. Маму він давно попередив, що повертатися не збирається, швидше навпаки – з часом забере їх з батьком до себе.
– Я завжди тебе любила як рідну доньку, – сказала мені тітка Нуся. – Вважаю, що цей будинок по праву має належати тобі. Захочеш – переїдеш сюди жити, а ні – то будеш мати дачу для відпочинку. Тільки не продавай його, – попередила вона, – адже це наше родинне гніздечко.
Коли я повернулася в місто, я на емоціях розповіла про все мамі, а вона замість того, щоб порадіти за мене, сказала, що я маю половину будинку віддати їй, повернути справедливість, так би мовити.
Ось такі у нас родинні стосунки. Тітка мені ближча і рідніша, ніж мама.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
