fbpx
Життєві історії
Приїхали до нас в гості моя сестра з чоловіком. Ми їх гарно прийняли, але виявилося, що приїхали вони до нас не просто так. Сестра попросилися пожити в моїй квартирі, адже вона і так пустує, а вони хоч платитимуть комуналку. Я погодився, але тепер дуже шкодую про своє рішення

Ніколи б не подумав, що у мене з рідною сестрою зіпсуються стосунки через спадщину, адже все життя ми з нею добре ладнали, а зараз, коли ми вже далеко не молоді, таке відбувається, що просто і не знаю, що робити.

Мені 62 роки, а сестра на чотири роки старша за мене. До цього моменту ніяких непорозумінь між нами не було, бо давно все було вирішено.

25 років тому, коли постало питання про успадкування житла, ми домовилися, що трикімнатна квартира наших батьків, яка знаходилася в центр міста, дістанеться їй. У неї була доросла дочка на виданні, так що сестрі ця квартира була потрібніша.

Я мав доглядати нашу бабусю і успадкувати її двокімнатну квартиру в старому будинку. І тому був радий.

Сестра обжилася в своїй трикімнатній квартирі, видала заміж дочку і допомагала ростити онука. Їм якраз місця усім вистачало.

Коли не стало бабусі, я потихеньку облаштував її квартиру. Фактично зробив капітальний ремонт із заміною комунікацій у всьому стояку. Опалення автономне автоматичне, водопідігрів теж, напруга стабілізована, встановив хорошу побутову техніку. Робив все на совість, як для себе.

Років сім тому познайомився я з жінкою з райцентру, та й переїхав до неї. Ми не розписувалися, бо обоє на той час були вже немолодими, тому вирішили, що нам цих формальностей не потрібно.

Через кілька місяців приїхали до нас в гості моя сестра з чоловіком. Ми їх гарно прийняли, але виявилося, що приїхали вони до нас не просто так.

Сестра попросилися пожити в моїй квартирі. Дочка, мовляв, знову чекає дитину, у них місця вже замало, а моя квартира просто пустує.

Нехай вони вчотирьох живуть в трикімнатній, а вони поживуть поки у мене. А там дачу продадуть, гараж, одну з машин і куплять собі квартиру.

Я погодився без жодних вагань чи зауважень, це ж заради рідної сестри. До того ж, сестра пообіцяла, що вони будуть платити комунальні послуги.

Вони переїхали. Я ж прожив в приймах скільки зміг, і ось півтора року тому ми з тою жінкою розлучилися. Повернувся до себе.

Тут і виникла проблема, бо сестра з чоловіком у мене обжилися, і з’їжджати не хочуть. Та й не можуть. Чоловікові її вже під 70, хворіє. До того ж у дочки і без них тіснота.

Дачу з машиною і гараж так ніхто і не купив, та й ціни нині такі, що на квартиру не вистачить.

Сестра нічого кращого не придумала, як відправити мене жити до них на дачу. Будиночок невеликий, але з цегли, є світло і пічка, вода на вулиці.

Машину мені дадуть, щоб їздив. Гараж теж в моєму розпорядженні. Що на це скажеш? До самотності мені не звикати, з машинами дружу, родичів ціную. Став жити на дачі. Тільки не життя це, а боротьба за існування.

Будиночок – бетонна будка в 12 квадратних метрів з пічкою-буржуйкою і водою з криниці. Туалет на вулиці. Митися їжджу до себе (або вже до сестри) на квартиру. Якщо старі «Жигулі» заведуться.

У магазин ходжу через все селище, та й що це за магазин, там і продуктів толком нема. Як бути далі, незрозуміло. Виставити сестру не можу, недобре це. Та й куди?

Дочка її з чоловіком подумують завести ще одну дитину, вже третю. Жити на цій дачі, латати стару машину сил вже немає.

Так все набридло. Зняти б собі пристойне житло, так нема на що. Що робити, не знаю.

А мені сестра каже – ну потерпи ще трохи, ти ж самотній, що тобі одному треба?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page