fbpx
Життєві історії
Приїхала я з Італії додому 2 січня, привезла з собою купу сумок, а мене навіть ніхто не зустрів. Зять сказав, що він має справи, а дочка мені заявила, що про свій приїзд попереджати треба

В цьому році я довго вагалася, чи їхати додому на зимові свята. Приїжджаю я щороку на Різдво, але тепер в Україні час непростий, дочка каже, що навіть світла нема.

Я працюю в Італії вже 9 років. Всі зароблені гроші я дочці і зятю віддавала, я їм повністю довіряю. Вони, в принципі, добре господарюють – наш будинок вже не впізнати, так вони його перебудували.

І машину я зятю купила рік тому. Я вважаю так – якщо діти гроші по вітру не пускають, а в справу вкладають, то це вже дуже добре.

Я живу і працюю в Римі, ми з заробітчанками, такими, як і я, зустрічаємся в парку на Пірамідах щонеділі. Так я від них таких історій наслухалася, як діти їхні гроші витрачають, і вони за роки заробітчанства так ні до чого не доробилися, що мені аж страшно стає.

Людмила у мене єдина дочка, вона заміжня вже якраз 9 років, мають двох донечок.

Я саме заради дочки і поїхала. Вона як сказала, що буде заміж виходити, так я зразу і прийняла рішення їхати на заробітки.

Ми жили в старому будинку, його в свій час будував ще мій дідусь, то можете собі уявити, в якому він був стані. А допомогти нам було нікому, бо з чоловіком я давно розлучилася, він дочці не допомагав ніколи і нічим.

Зробила я дочці весілля, залишила молодих вдома, а сама – в дорогу.

Добре, що зять трапився мені хазяйновитий, він відразу взявся до роботи, та й сам він багато чого вміє робити своїми руками, так що справа відразу пішла.

Молоді за мої гроші добудували ще одну половину до нашого будинку, зробили дуже дорогий і гарний ремонт, подвір’я красиво облаштували.

В мене душа радіє, коли я все це бачу. Я ж заради цього і поїхала, щоб хоч на старості мені комфортно жилося.

Як я уже сказала, в цьому році я вагалася, чи їхати взагалі. По-перше, я не могла знайти собі заміни, а просто так залишити синьйору, яку я доглядаю, я не могла.

А по-друге, я не замовила собі місце в автобусі, а перед зимовими святами це проблематично, бо багато заробітчанок їде додому.

Але в останній момент зорі склалися на мою користь. 30 грудня я таки знайшла жіночку на підміну, а 1 січня зранку в Україну з Риму відправлявся автобус, в якому було місце.

То ж я швиденько зібрала сумки і поїхала додому. Дітям подзвонила, коли вже перетнула український кордон, мовляв – сюрприз, зустрічайте маму.

Але зять сказав, що він по мене машиною не приїде, бо має справи, тому мені доведеться взяти таксі.

А дочка взагалі замість радості висловила обурення, що про таке попереджати треба.

Мені так прикро, що я не можу вам передати! Про що попереджати? Я ж додому їду! І всього на кілька днів! Радіти треба, а вони чимось незадоволені!

Я ж зятю машину якраз для цього і купила, щоб коли треба він мене міг зустріти. А у нього справи важливіші, виявляється, є!

Не знаю, не подобається мені все це. Не хочеться вірити, що мої діти мене сприймають лише як гаманець з грошима, але тоді як пояснити їхню поведінку?

Я себе накручую? Чи справді мої дочка і зять не зовсім гарно зі мною повелися?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page